Давно ми вже з вами не воювали. Усе кохання та
кохання, все собори та храми. Проте і зараз будемо не стільки воювати,
скільки радитися. Зате з козаками. Згадайте, шаблі на боці, залихвадькі
вуса, ще й оселедці зверху до рота лізуть. Чим не романтика? Так ось.
На раду нас буде вести Пантелеймон Куліш. Його творчість припадає на 50
- 60-і роки XIX століття. Це був складний період становлення нової
української літератури й культури взагалі, утвердження національної
свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням
російського самодержавства задушити українську мову і культуру. Ім’я
Панька Омельковича Куліша повертається до рідного народу. Творчість і
вся його діяльність і за життя, й після смерті сприймалися й
оцінювалися неоднозначно. Насамперед у силу суперечливості світогляду
письменника. Народився Пантелеймон Куліш в 1819 році на Чернігівщині.
Цікаво те, що батько його походив із козацької старшини, а мати була
дочкою сотника. Тому звернення у своїй творчості до козацької тематики
було цілком природним і з причин його соціального походження. Куліш
багато вчився, хоч і не закінчив ні одного учбового закладу, бо був
натурою неспокійною і виказував «неуважение к власти». За це він навіть
був заарештований. Був знайомий з Шевченком, хоч деякі погляди Кобзаря
і не поділяв. Проте і йому довелося побувати у засланні.
За все життя Пантелеймон Куліш багато писав, багато
видавав, редагував - словом, займався бурхливою літературною діяльністю
і навіть помер за робочим столом, з олівцем в руках. Все це дуже
цікаво, проте нам треба братися до написання твору. Хто ж хоче
докладніше познайомитися з цією легендарною особистістю, хай відвідає
бібліотеку. Але повернемося все-таки до наших «баранів». Нам з вами
треба розкрити тему «Показ козацького лицарства і любові до України в
романі П. Куліша «Чорна рада». Про любов до України ми писали чи не в
кожному творі - це нам знайомо. Про козаків теж начиталися - часом
хочеться зірватись і піти комусь знести голову. У мене є тільки до вас
єдине прохання: прочитайте цей твір, можливо, й не весь, а скорочено.
Було б просто Чудово якщо б ви знали, про що там йдеться мова.
Історичною основою відомого роману «Чорна рада» є
події, що відбувалися на Україні в роки Руїни (згадайте «Бояриню» Лесі
Українки), коли після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) почалася
боротьба за гетьманську владу. Деякі претенденти на булаву думали не
про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони
зверталися за допомогою то до польської шляхти, то до турків, татар, то
до Москви. Україна була розколота. На Правобережжі правив
польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі точилася
запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них
- переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в
Козельці наказним гетьманом (хоч російський цар і не затвердив його), і
кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.
27 - 28 червня 1663 року у Ніжині відбулася «чорна
рада», названа так тому, що в ній брали участь не тільки реєстрові
козаки, а й широкі маси населення, «чернь» - селянство, міщани,
козацька голота. Гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка скарано
на горло. Ось ці події і складають зміст роману, причому вони реальні,
Куліш їх не вигадав. Він це почерпнув із літописів, передусім з
«Літопису Самовидця». Визначальними проблемами роману є історична доля
України, її державний устрій, місце в історії, шляхи, якими має йти
український народ. Письменник зображує також взаємини між панством,
казацькою старшиною і простолюдом, біднотою; стосунки між Україною й
Росією; ставить проблему вірності обов’язку, козацької честі і
козацтва, Запорозької Січі, її місця в історії.
Основний конфлікт роману - суперечності між
козацькою старшиною, виразниками інтересів і поглядів якої є Сомко,
Шрам, і широкими народними масами - селянською біднотою, міщанством,
козацькою голотою, очолюваними Брюховецьким. Дія роману «Чорна рада»
розгортається за двома сюжетними лініями. Перша - це події, пов’язані з
виборами гетьмана на «Чорній раді», поразка Сомка, Шрама та їхніх
прихильників. Друга сюжетна лінія любовна, романтична, причому вона
складніша, ніж звичайний любовний трикутник. Тут Леся, а з другого боку
- Петро, гетьман Сомко, відчайдушний козак-запорожець Кирило Тур,
історія з викраденням, відмова Тура від Олесі. Щоб розкрити тему твору
про козацьке лицарство і любов до України, треба проаналізувати
образи козаків.
Почнемо зі Шрама (цей персонаж має реального
про-тотипа), він був полковником, хоч їздив в рясі: «По одежі і по
сивій бороді, сказать би, піп. а по шаблюці під рясою, по шстолях за
поясом і по довгих шрамах на виду - старий козарлюга». В образі Шрама,
якого передусім турбує доля України, яскраво втілено почуття
патріотизму. Так. «почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе
полковництво, постригсь у попи да й почав служити Богові». Шрам не дбає
про власну вигоду, не рветься до влади - сам склав полковництво. А
тепер знову бере тягар на плечі - бо Україна в небезпеці. Про військову
відвагу полковника свідчить така виразна деталь: у боях «пошрамовано
його вздовж і впоперек, що козаки як прозвали його Шрамом, то й забули
реєстроване його прізвище». Мабуть, не гарний на вид був дядько, але в
душі славний «козарлюга ». У дорозі Шрам знайомиться із Сомком. Автор
поетизує цей образ. Гетьман тримає себе впевнено, зважує можливість
боротьби за владу і переконується у правоті своєї перемоги. Він високо
цінує козацьку честь, гордість, бойове побратимство. В епізоді сутички
Тура з Петром, коли обоє лежали тяжко поранені, Сомко насамперед
кидається рятувати Тура, якому прощає викрадення своєї нареченої.
Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал
- соборна Україна, об’єднана під єдиною гетьманською булавою, звільнена
від усіляких ворогів: «Дай Боже… щоб обидва береги Дніпровії приклони
лися під одну булаву’.. Виженем недоляшка з У країни, одтиснем ляхів до
самої Случі, да, держачись за руку з Москвою, і громитимем усякого, хто
покусить-ся ступити на руську землю!». Сомко мріє про сильну Українську
державу, де панували б лад і порядок, справедливість. «…Уже пора нам
знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай
і міщанин, і посполити, і козак стоїть за своє право; тоді буде на
Вкраїні і правда, і сила». Сомко виступає втіленням моральності і
чесності. Він справжній романтичний герой - мужній, відважний,
благородний. Як справжній лицар, не допускає думки про власний
порятунок ціною життя Тура.
У вступі до основної частини треба згадати про роки
Богдана Хмельницького і те, що сталося після його смерті. Богдан
Хмельницький міцно утримував владу. Після його смерті на Січ потяглася
знедолена сірома, незадоволена новими поборами й старим безправ’ям.
Залишилася там і якась частина запорожців, котра вірила в ідеали
рівності і побратимства. Інша частина пішла додому, щоб грітися на печі
разом зі своїми привілеями. Серед тих, хто залишився, був Кирило Тур -
герой-романтик. Він уособлює силу, енергію, незалежність. Вся його
поведінка непередбачувана, часто нелогічна. Так, він підтримує
Брюховецького в боротьбі за владу - але йде на смерть, щоб урятувати
Сомка. Під час сутички з Петром виявляє високе благородство і рятує
його, коли той мало не зірвався у провалля. І тут же вступає з Петром у
смертельний герць. Мужньо тримається він під час (згідно запорозьких
звичаїв) кари киями. Коли ж захоплений Брюховецьким Сомко чекає
вирішення своєї долі у в’язниці, Тур, не вагаючись, намагається
врятувати його ціною власного життя. Козацька честь і звичаї, козацька
воля, запорозька рівність та незалежність - ось ідеали курінного
атамана Кирила Тура.
|