Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» став
визначною подією в історії української літератури. Він вказує стежку в
світ козацтва, де поряд йдуть любов до Вітчизни, лицарська відвага і
мужність. Автор поетизує цей світ, намагаючись і нам передати його
духовну красу, безстрашність, його братерство і патріотизм. Козаки
присвячують своє життя Україні заради її щастя, її кращої долі. Тому
всі вірні сини своєї землі намагаються дістатися Січі і боротися за
волю, за незалежність Батьківщини. Повелось це ще з років гетьманства
Богдана Хмельницького. Тоді «піднявсь страшенний, невгасимий пожар із
Запоріжжя - піднявсь на ляхів і на всіх недругів Отчиз-ни батько
Хмельницький». Був він щирим «батьком» для козаків, і саме тоді
«розлилась козацька слава по всій Україні».
Але і після його смерті вона не вмерла - залишились
лицарі, які продовжували його справу. Іван Шрам, який хоч і надів
попівську рясу, не втратив козацької відваги і будь-якої хвилини міг
стати до бою, бо «гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй
парафії, чуючи як іллється рідна йому кров…» Такими були і Яким Сомко,
і Кирило Тур. Вчувається в їхніх діях відвага козацька, мужність та
лицарство. Недарма каже Шрам: «Як вода в Чорному морі не переведеться,
поки світ-сонця, так і в Січі до віку-вічного не переведуться лицарі».
Будуть вони, як «орли», злітатися туди, щоб захищати рідну Україну,
адже козак, що не любить Україну - не козак. І той не козак, хто може
кинути свого товариша у біді. Козаки знають свою історію, поважають
свої звичаї. Навіть у церкві було намальовано і Не-чая, і Морозенка,
який «січе-рубає, топче конем ляхів з недоляшками».
Тому Запорозька Січ ніколи не забувалася, навіть
тоді, коли не лишалося у козака сил боротися, коли приходила старість.
Тоді гуляв старий козарлюга два тижні, щоб потім стати монахом.
Пантелеймон Куліш поетизує звичаї козацькі, захоплюючись ними. І як
можна не захоплюватися, коли вони підказують, як треба жити: допомагати
один одному, особливо слабкішим; слухатися старших, бути єдиною
сім’єю. На Запорожжі воля, на Запорожжі усі рівні: «нема там ні
панів, ні.мужиків, ні багатих, ні вбогих». Звучать козацькі пісні,
грають бандури, гуслі, танцюють гопака. Як билися запорозькі козаки,
так і гуляли. Все це тому, що «Запорожжя іспо-кон-віку було серцем
українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї
ніколи не забувалися…» Охоронцем цих звичаїв і козацького лицарства
постає перед нами Пугач. Він мріє, що зберуться колись славні лицарі
під знамена запорозькі, що прийде нарешті воля і затихнуть чвари. Буде
тоді спокій і лад в козацькому домі, буде лад і на Україні, яку Пугач
ніжно і щиро любить.
Запорозька Січ - славне місце, тому і народжуються
такі герої тут, як Сомко, Шрам, Тур. Сомко - уболівальник за долю
України. Він хоче об’єднати її, припинити усобиці, зробити рідну
Україну вільною, незалежною ні від кого: «…нехай у мене всяке… стоїть
за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила». Сомко бачить
себе гетьманом українським, але він хоче бути їм не заради власної
слави, а заради слави рідної землі. В цьому образі нерозривно сплелися
козацьке лицарство і любов до України. Яким Сомко не хоче ризикувати
нічиїм життям, щоб урятувати власне. Тому й обурюється від допомоги
Кирила Тура: «Чужою смертю не куплю собі волі». Гине Яким Сомко, гине і
Шрам, який б’ється, незважаючи на літа: «Як треба рятувати Україну,
байдуже мені і літа, й рани». Ця людина жертвує всім заради своєї
Батьківщини і йде в бій. Дійсно, не перевелися ще лицарі на Україні! Ще
один тому приклад - Кирило Тур, непослідовна, гаряча людина. Але це
справжній козак, справжній лицар і патріот. Він рятує Петра Шра-менка,
коли той ледве не впав у провалля. Проте тут же з ним б’ється. Він
намагається врятувати Сомка, «подарувавши» йому власне життя. Так, були
лицарі на Україні, і хоч багато з них лишилося своєї голови, але
залишилася їхня слава: «Буде їх слава славна поміж земляками, поміж
літописами, поміж усіма розумними головами».
Історичне минуле України - це бої криваві та
страшні, це гулянки між боями, такі ж великі, як і самі бої, тому що і
билися, і гуляли запорозькі козаки, славні лицарі землі української із
завзяттям. Тому так і возвеличує, так і поетизує їх видатний письменник
Пантелеймон Куліш, даруючи нам своїм романом змогу побувати в тіх
часах, коли ще існувала Запорозька Січ. Я гадаю, що його твір ще довгі
роки хвилюватиме людей, бо воістину відчуваєш насолоду, читаючи його
натхненні сторінки. Побачили, які на Україні були славні лицарі? А
зараз давайте краще спочинемо і… зажуримося, а може й порадіємо - хто
як хоче.
|