У тисяча вісімсот сорок п’ятому році Кобзар
подорожував по Україні. Поетові довелося побачити неймовірні
страждання, зростання антифеодального руху. Прикро було Шевченку
«спотерігати, як українські пани, надівши маски «лібералів». І Великий
Кобзар гнівно засуджував зневажливе ставлення «малоросійської»
інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:
- … Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже…
Історія українського народу - сліпа каліка, стара мати, яку «землячки» віддають на виучку за кордон. Шевченко закликає:
- «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Не треба сліпо копіювати все іноземне! Поет завжди підтримував ідею
об’єднання слов’янських народів: «нехай нерозме-жованою останеться
навіки од моря до моря - слов’янська земля ». Але Шевченко хотів бачити
рівноправною таку сполуку. Тому Великий Кобзар засуджує «слов’янофілів»
і їхні заклики до об’єднання народів під владою російського монарха.
Шевченко закликає українців переглянути свою історію заново, прочитати
її, не обминаючи жодної подробиці, і лише то можна буде дати відповідь
на запитання:
… що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?..
Проблеми занепаду національної культури актуальні й
зараз, бо за час існування СРСР командно-бюрократична система багато
зробила для того, щоб ми забули мову батьків, свою історію. Тому
відродження України треба починати з національної культури.
І Шевченко твердо вірив, що серед інтелігенції є й такі люди, які
готові все віддати служінню народові; це до них Великий Кобзар
звертався з проханням-вимогою:
- Обніміте ж, брати мої,
- Найменшого брата…
- Молю вас, благаю!
І якщо інтелігенти підуть назустріч інтересам народу, то Україна -
«заплакана мати» - «усміхнеться», бо настане воля. Отже, у поемі «І
мертвим, і живим…» Тарас Шевченко викриває насамперед кріпосників -
«лібералів», засуджує схиляння перед усім чужоземним і зневагу до
вітчизняного, закликає освічені кола дворянської інтелігенції зблизитися з народом.
|