На світі існує багато талантів: влучно збрехати або
красиво сказати, непомітно вкрасти або поділитися останнім. І тільки
від нас з вами залежить, який «талант» ми оберемо. Проте є й інші,
високі та надзвичайні таланти. Наприклад, талант складати вірші. Таким
талантом досконало володіє Ліна Костенко. Що ж нам відомо з її
біографії? Народилася вона у березні 1930 року на Київщині. Писати
вірші почала рано - в ранньому віці. Писала так багато, що врешті-решт
в шістнадцять їх надрукували. Навчалася в Київському педагогічному
інституті - не сподобалося. Задушлива атмосфера повоєнного життя в
столиці України кінця 40-х років виявилася нестерпною. І вирішила Ліна
Костенко виїхати до Москви - на свіже повітря. Опинилася вона там уже в
літературному інституті. У 1957 р. виходить її перша збірка «Проміння
землі», у 1958 р. - «Вітрила», у 1961 - «Мандрівки серця». Але потім
Ліна замовчала. Це не значить, що вона забула, як пишуться вірші.
Просто доба кінця 60-х - початку 70-х років була позначена новою хвилею
репресій серед митців, найбільше - серед письменників. Проте Ліну не
кинули до табору, не вбили. Тільки її книжки не пускали до читача. Лише
з кінця 70-х років вони побачили світ. А у 1979 році виходить її роман
«Маруся Чурай», який нам і потрібен, щоб написати твір.
Цей роман у віршах не відразу дійшов до читача. Не
тому, що він десь там «пропадав», а тому, що за цей твір Ліні Костенко
ставили звинувачення навіть політичного характеру. Нам треба поговорити
про зміст роману. Написаний він за фольклорними джерелами. Усім нам,
напевно, хочеться, щоб і справді існувала така дівчина, як Маруся
Чурай. Може, вона й існувала, але, на жаль, історичних документів про
неї не збереглося. Навіщо ж документи, коли живе народна пам’ять, коли
є фантазія? За даними фольклористів, Маруся народилася 1625 року в
Полтаві в родині урядника Гордія Чурая. Батько ні з ким не знався,
особливо з шляхтичами, бо був людиною гордою. А одного разу і зарубав
одного з них. Тому змушений був тікати до Січі, де непогано бився.
Проте колись-таки потрапив у полон до поляків і був убитий. А в цей час
Маруся дуже бідно жила з матір’ю. їсти було нічого, але вона співала й
складала пісні. Та ще й покохала на свою голову вродливого козака
Григорія Бобренка. А він зрадив Марусі, бо ж була вона бідною, і
одружився з дочкою багача Галею. Що ж було робити бідній Чураївні?
Звичайно, те, що робили на Україні усі дівчата, - топитися. І тут їй не
пощастило: врятував її уже немолодий козак Іван Іскра. Він дуже кохав
Марусю, але не признавався, бо все думав, що вона сама здогадається. До
того ж Маруся кохала Грицька. Одного разу Маруся пішла на вечорниці, та
ще як заспівала, так Грицько й упав до її ніг. А Маруся йому відразу
зіллячка. Він і випив. Ну, а потім слідство, суд - словом, засудили
дівчину. Але ви забули про Івана Іскру. Він швиденько змотався до
гетьмана і привіз помилування.
Маруся ж, за однією легендою, захворіла і померла,
а за другою - пішла до Києва на прощу і там залишилася при якомусь
монастирі. Так от, ця легенда дуже сподобалася Ліні Костенко, яка й
написала роман за цим фольклорним сюжетом. Але нам не треба його весь
розглядати, тільки те, що підходить до теми «Втілення в образі Марусі
Чурай моральної краси й таланту українсь-. кого народу». Тобто
розглянути образ Марусі Чурай з погляду на її талановитість та духовну
красу, особливості національного характеру. У романі Маруся Чурай
виступає як поетичний символ України і як вродлива дівчина - з її
природними бажаннями кохання і сімейного щастя. її незрівнянний голос і
пісні сприймає народ як свої власні, бо вони є виразниками почуттів і
прагнень простих людей. Підкресліть, що талант Марусі дійсно народний.
Козак Іван Іскра каже, що козацькі звитяги, муки і радощі «безсмертні
будуть у її словах»: Вона ж була як голос України, що клекотів у наших
хорогвах! А сам гетьман Богдан Хмельницький визначає її пісні як «перло
многошнне, як дивен скарб серед земних марнот». У фінальній частині
роману Ліна Костенко показує, як смертельно хвора дівчина почула свою
пісню. її співали козаки, йдучи у бій за свободу Вітчизни. Дівчата
учора співали пісню про кохання, якому немає кінця, А значить, талант
не вмирає, він безсмертний, як і народ, який народжує таланти. Ось це
не забудьте відзначити в своєму творі.
Яку ж вдачу мала Маруся? У житті вона скромна і
довірлива, тому і про зраду Гриця дізнається чи не останньою. Не тому,
що вона нерозумна чи занадто довірлива. Вона стояла над буденщиною і
суєтою, розрахунком і корисливістю - такою її виховали батьки, справжні
лицарі духу - козаки. Під час суду вона нічого не сказала на свій
захист, навіть того, що Гриць сам випив настій зілля, який приготувала
для себе. На страту йшла впевнено і викликала у багатьох присутніх
повагу і захоплення за вірність у коханні, за мужність. А ж навіть кат
не витримав, зачовгав, Заніс мішок, узявшись за краї, - чи щоб вона не
бачила нічого, чи так нестерпно бачити їі! Найбільше картає Маруся себе
за те, що своєчасно не розпізнала Гриця, що захопилась зовнішністю і
неглибокими проявами його козацтва, що покохала лицеміра, зрадника. В
образі Марусі Чурай втілено найкращі моральні риси українських дівчат.
Це підкресліть у своєму творі. Маруся дбайлива, уважна, добра, її
хвилює доля України, історична пам’ять народу:
Сади стоять, примерлі од пожежі. Людей немає. Коні
не іржуть. Лиш на валах необгорілї вежі стирчать у небо. Попіл
стережуть. В подружньому житті вона на перше місце ставить духовну
єдність, вірність і рівність в усьому. Коли Гриць благав Марусю
простити йому, вона не змогла цього зробити. Не тому, що була дочкою
Гордія - тобто дуже гордою. А тому, що зганьблене кохання не може бути
чистим. Крім того, Маруся не змогла б скласти щиру пісню, пісню від
душі. Для неї дорогими і святими залишаються спогади про щасливі
хвилини, вони живуть в її душі, світять їй у житті, живлять чистою
живою водою її пісні.
Отже, в своєму творі треба розглянути образ Марусі
Чурай як невід’ємну частину українського народу, його таланту та
моральної краси. Знайдіть у романі цитати, які допоможуть вам це
зробити. Наприклад, як дивується Богдан Хмельницький: Чи думав про Мару
сини пісні… Чи що в Полтаві, там же, у Полтаві, Чурай Марусю, у такій
неславі, Чурай Марусю, у такій ганьбі! - до зашморгу вестимуть у юрбі.
Непогано було б розповісти про моральну красу Чураївни, зіставляючи її
поведінку з вчинками Гриця. У висновку згадайте, що пісні Марусі Чурай
живуть і зараз, і зараз хвилюють своєю мелодійністю, поетичністю та
талановитістю, бо таланти не вмирають.
|