Есмеральда - улюблена героїня Віктора Гюго, для
нього вона втілення кращих людських рис. Письменник захоплюється її
красою,. щирою вдачею, співчуває жорстокій долі. Внутрішній світ
дівчини - світлий, прозорий, романтичний. Він відбитий в її піснях, а
пісня - це завжди душа народу. Гордість та почуття власної гідності
притаманні Есмеральді. Вона чудова, коли танцює чи співає. Дівчина дуже
любить свою кізку, добре до неї ставиться, доглядає її, а також вчить
деяким «фокусам». Есмеральда - добра та чуйна людина. Почувши волання
горбаня Квазімодо на Гревському майдані, де його шмагали нагаями за неї
ж, «циганка» єдина з усієї багатотисячної юрби підійшла до в’язня та
напоїла його водою зі своєї фляги. В. Гюго зазначає: «чудова, свіжа,
чиста, чарівна й тендітна дівчина милосердно прийшла на допомогу цьому
втіленню нещастя».
Побачивши біля ешафоту у «Дворі чудес» П’єра
Гренгуара, який свого часу допоміг їй у скрутну хвилину, вона
погоджується «узяти його собі за чоловіка»! І хоч шлюбної ночі не
сталося, засуджений до шибениці був урятований. Гнші жінки, що теж
могли врятувати його, запитували у засудженого: «Ану, покажи свій
плащ», «Капелюх?», «Черевики?». Нічого цього він не мав, і все ж
Есмеральда взяла його за чоловіка, щоб врятувати людину. Дівчина
зробила це безкорисливо, бо для неї було не важливо, який майновий стан
цієї людини.
Найчільніше місце в душі героїні займає кохання.
Вона палко покохала ротмістра Феба де ЦІатопера, котрий свого часу
врятував її від викрадення. Але Феб, на жаль, не був тією іде&іьною
і красивою людиною, яку вбачала в ньому дівчина. Він лише прагнув своєю
зовнішністю досягти ефекту, щоб, вигідно одружившись, поправити
майновий стан. Саме тому ця романтична любов виявилась для Есмеральди
трагічною. Есмеральда - серйозна и високоморальна людина: перш ніж
дозволити собі близькість з коханим, вона запитує Феба про його віру,
про вінчання з ним, посвящає його в таємницю свого амулета. Дівчина
переживає хвилини сорому, і «якби не рум’янець, що палав на її щоках,
то можна було подумати, що це статуя Соромливості». «Циганка» спокійно
дивиться в майбутнє, яке не обіцяє їй, танцюристці, шлюбу з
офіцером-шляхтичем: їй небагато потрібно, щоб бути щасливою. Усе це
свідчить про те, що перед нами великої сили краса, великої сили
пристрасть, багатство душі й моралі, що-могло б прикрасити й значнішу
особистість, ніж Феб.
В ім’я свого полум’яного кохання Есмеральда навіть
згодна стати коханкою Феба, а потім і служкою, щоб чистити його
остроги, одяг, взуття. Отже, перед нами цільна натура, довершена і
душею, і тілом. Автор милується,своєю героїнею. Дівчина з народу, вона
сама є душею народу в своїх, піснях і танцях, у високому розумінні
краси. Цей роман змушує кожного замислитися над сенсом людського буття,
над тим, що найважливіше в житті мати добре серце та щиру душу, не бути
байдужим до чужого горя..
|