Головна | Реєстрація | Вхід Середа, 22.11.2017, 02:01

Відмінник - шкільні твори з літератури

Міні-чат
Меню сайту
Українська література
Іван Антонович Кочерга
Іван К. Карпенко-Карий
Іван Петрович Котляревський
Іван С. Нечуй-Левицький
Іван Якович Франко
Володимир Миколайович Сосюра
Григорій Саввич Сковорода
Ліна Василівна Костенко
Леся Українка (Косач)
Марко Вовчок (Вілінська)
Микола Васильович Гоголь
Микола Гурович Куліш
Михайло Михайлов. Коцюбинський
Олександр Петрович Довженко
Олесь Терентійович Гончар
Ольга Юліанівна Кобилянська
Остап Вишня (Губенко)
Панас Мирний (Рудченко)
Пантелеймон Олександр. Куліш
Тарас Григорович Шевченко
Зарубіжна література
Стислі твори для молодших класів
Твір з літератури 4 клас
Твір з літератури 5 клас
Твір з літератури 6 клас
Твір з літератури 7 клас
Твір з літератури 8 клас
Твір з літератури 9 клас
Твір з літератури 10 клас
Твір з літератури 11 клас
Твір з літератури 12 клас
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Оголошення
Сайт www.tvoru.at.ua набирає в команду модераторів і журналістів. За детальною інформацією
ICQ: 462200536. Skype crash-taras.
Або написати в гостьовій книзі
Форма входу

Головна » 2009 » Листопад » 17 » Роман Гончара «Собор» - шлях до духовного і державного відродження нації
13:34
Роман Гончара «Собор» - шлях до духовного і державного відродження нації

В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є «Собор» Олеся Гончара, що завдав тоталітарній тиранії таких обвальних прорушин, за якими почався її розпад, крах. Цей визначний, етапний роман став у боротьбі з деспотією тією разючою, невідпорною зброєю, яка не просто привела до поразки гнилого режиму, а й вивела український народ на дорогу національного відродження. «Собор» відіграв роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання соборності сил українства для творення нового, демократичного устрою життя. А така книга важить більше, ніж просто видатне літературне явище.

«Собор» - шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного до того вже всіма можливими нагородами, а отже, «ідеологічно витриманого». Тим більшим видався удар по режиму, завданий «Собором». У ньому письменник владно, на повний голос підніс тему боротьби проти духовного браконьєрства, кар’єризму, прислужництва. Твір дістав позитивні рецензії критиків та літературознавців, письменників і читачів. Усі вони дали високу оцінку новому романові Олеся Гончара. І раптом - навкруг «Собору» завирувала, заклубочилась чорна хмара брехні й шельмування, а невдовзі роман було заборонено, вилучено з книгарень і бібліотек. Тінь заборони лежала на «Соборі» майже двадцять років. Але цією забороною режим лише засвідчив свою фатальну помилку, явив лицемірство своєї політики, яка вважала нормальним насильство над духовністю, над талантом. Переможцем у цьому відкритому двобої з системою врешті-решт вийде Олесь Гончар, котрий, може, вперше так наочно продемонструє найвище достоїнство таланту - його непідкупність. Але це не було ні якоюсь випадковістю, ні раптовим прозрінням автора. Гончар ішов до «Собору» разом із суспільством, а якщо точніше, то, як це завжди випадало великому таланту, - випереджаючи його в баченні і прекрасного, і потворного, у провісництві грядущих драм і випробувань, злетів людського духу й поразок ницих ідеологічних побудов.

Ще з ранніх своїх творів письменник привернув увагу і читацької еліти, і масового шанувальника надзвичайною художньою чесністю і моральним здоров’ям, невмінням підлаштовуватись під стереотипи як книжні, так і суспільні. Отже, «Собор» у генеральній Гончаровій думі був закономірною, послідовною сходинкою у пізнанні зловісної епохи облуди й лицемірства, у його роздумах про тяжкий шлях рідного народу в пошуках свого місця у світовій цивілізації. Ця дума видатного сучасного письменника була логічним продовженням тієї визначальної лінії українського письменства на духовне і державне відродження нації, котра пов’язана з іменами Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Миколи Куліша, Олександра Довженка, яка так геніально просіяла в молодій поезії Павла Тичина і воскресла в нову добу в слові «шістдесятників».

Олесь Гончар - письменник, який у своїй творчості завжди дошукується правди. Це саме ми бачимо і у романі «Собор», який посягнув на основи системи. «Собор» ударив у самісіньке її серце! Коли Тичина писав у двадцяті роки про «всю гниль, всю цвіль партійно-борчих породіль», то Гончар у переддень проголошення «розвинутого соціалізму» на весь голос мовив про бездуховність побудованої на цій гнилі і цвілі системи. Системи, яка лицемірно назвала себе спадкоємницею вікових надбань людської культури, але відкинула головне - духовність, красу, втім, на словах відбиваючи їм поклони. На повен голос письменник сказав, що суспільством правлять невігласи, браконьєри.

У своєму романі митець писав не про переживання сталевара біля вогненної лави чи комбайнера в пориві до рекорду, а про матерії тонкі, конструкції несучі, тенденції вагомі, в усьому світі поціновувані як першорядні для життя людини і людства. Гончар показує конфлікт режиму з народом. Конфлікт у головному, конфлікт творців і руйначів, конфлікт народу-будівничого і системи-браконьєра. У романі чітко виведена думка-ідея, вона зображена відверто й мужньо в роздумах про щоденні баталії, «що їх ведуть будівничі з «браконьєрами» «різних рангів у різних сферах», зображена в діяннях «висуванця» Володьки Лободи, в оскверненні колгоспним бригадиром юної Єльки, в знищенні придніпровської природи, в дикій витівці підірвати козацький храм, одне слово, в такому наборі, такому букеті художніх ходів, що хіба що зовсім нетямущий читач не задасться після прочитання роману думкою: а що ж за погонич логаняє нами, що ж за режим благословляє всю цю антигуманну, антилюдяну, антиприродну веремію, браконьєрську не тільки щодо людини, а й до всього живого, сповненого духу й здорового глузду?

Відповіді на всі ці питання - в романі. І найперша відповідь - в отій розгорнутій метафорі - образі собору, який і дав назву роману. Що таке, власне кажучи, собор у «Соборі»? Це цілком конкретний християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас і втілення високого духу народного. Собором вимірюється не лише міра духовності, а й громадська сутність людини, він, як рентген, просвічує уми, душі, позиції, велич і ницість, благородство і підлоту, чистоту і звироднілість.

Категорія: Олесь Терентійович Гончар | Переглядів: 648 | Додав: CrAsH
Ласкаво просимо
Кращі шкільні твори з української, зарубіжної та російської літератури для 1 и 12 класів а також реферати, дипломи, курсові. Сайт допоможе кожному школяреві та студентові для написання творів, рефератів, дипломів, курсових робіт під час вивчення курсу літератури. А також є основні твори на вільні та морально-етичні теми з літератури.
Реклама
ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА

Замовити рекламу

Пошук
Календар
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Стрічка новин

Блогун
"Блогун" - автоматичний сервіс з розміщення реклами в блогах, соціальних мережах і суспільствах, що дозволяє купувати рекламу масово, без переговорів з кожним блогером.

Copyright © 2009-2017




Хостинг від uCoz