Неділя, 22.10.2017, 18:28

Відмінник - шкільні твори з літератури

Міні-чат
Меню сайту
Українська література
Іван Антонович Кочерга
Іван К. Карпенко-Карий
Іван Петрович Котляревський
Іван С. Нечуй-Левицький
Іван Якович Франко
Володимир Миколайович Сосюра
Григорій Саввич Сковорода
Ліна Василівна Костенко
Леся Українка (Косач)
Марко Вовчок (Вілінська)
Микола Васильович Гоголь
Микола Гурович Куліш
Михайло Михайлов. Коцюбинський
Олександр Петрович Довженко
Олесь Терентійович Гончар
Ольга Юліанівна Кобилянська
Остап Вишня (Губенко)
Панас Мирний (Рудченко)
Пантелеймон Олександр. Куліш
Тарас Григорович Шевченко
Зарубіжна література
Стислі твори для молодших класів
Твір з літератури 4 клас
Твір з літератури 5 клас
Твір з літератури 6 клас
Твір з літератури 7 клас
Твір з літератури 8 клас
Твір з літератури 9 клас
Твір з літератури 10 клас
Твір з літератури 11 клас
Твір з літератури 12 клас
Статистика
Оголошення
Сайт www.tvoru.at.ua набирає в команду модераторів і журналістів. За детальною інформацією
ICQ: 462200536. Skype crash-taras.
Або написати в гостьовій книзі
Головна » 2009 » Листопад » 17 » Роздуми над сутністю буття, або Як написати твір за повістю «Земля»
13:32
Роздуми над сутністю буття, або Як написати твір за повістю «Земля»

Чи знаєте ви, що колись земля була володаркою селян? Так, саме володаркою. Адже раніше заради клаптика землі селянин годен був перенести всі злигодні, здичавіти, стати на горло всім людським почуттям. Навіть вбити рідного брата. Про це нам розповідає повість О. Кобилянської «Земля». Цікаво, що в основу її сюжету покладено дійсний факт братовбивства, що трапився в селі Димка Глибаць-кого повіту на Буковині восени 1894 року. В родині Костянтина Жижіана молодший брат для того щоб дістати у спадщину батьківську землю, забив старшого брата. Проте не треба вважати, що це явище було типовим і чи не в кожній родині траплялися такі вбивства.

О. Кобилянська крок за кроком показує глибоку залежність селян від землі. Приватна власність на неї визначає і взаємини між людьми, формує їх психологію, спрямовує їх поведінку, вчинки і дії. Івоніка і його дружина Марійка поважають старшого сина Михайла, бо він любить землю й енергійно працює на ній. До молодшого сина Сави у них немає такого почуття, він легковажно ставиться до землі, лінується і не хоче її сумлінно обробляти. А це для селян було не дуже добрим показником: не працюєш - підеш з торбою. Через те, що Рахіра наймала землі, батьки не дають згоди на одруження Сави з нею. Марійка виганяє зі своєї хати Анну з малою дитиною, батьком якої був Михайло, бо наймичка Анна теж без землі. Бачите, немає землі - і нема куди тобі подітися. На думку автора повісті, це типова психологія селян, звикших працювати на землі, годуватися нею, але такий погляд на власність не веде до добра. Це врешті-решт після смерті Михайла зрозумів Івоніка, це побачила Марійка, це уяснив для себе, коли був живий, Михайло, а Сава ніколи не прагнув бути хазяїном на землі, хіба тільки для того, щоб одружитися з Рахірою, яку дуже кохав. Отож нам і треба осмислити сутність людського буття: чи справедливо те, що земля стала володаркою людей, і у них, крім того, щоб придбати якийсь, хоч невеличкий її клаптик, немає ніяких бажань. Чи спроможна так жити далі людина, або можливо якось це змінити?

Щоб відповісти на це питання, нам з вами потрібно прослідкувати життєвий шлях головних героїв, зупиняючись саме на їхньому відношенні до землі. Спробуємо почати з Івоніки Федорчука. Він від природи спокійна й лагідна людина, «з предивно ніжним почуттям і добротливо несміливим серцем». Це працьовитий хлібороб і люблячий батько. Головне для нього - земля, праця, честь. Земля набирає щораз більшої влади над Іво-нікою, над усіма його помислами. Хоч це ще не схоже на божевільні марення, але вже близько до ідеї «фікс». Бо земля стала для нього живою істотою, рідною і дорогою. Івоніка в уяві розмовляє з нею, обожнює її. Добре, що він не змайстрував ідола, щоб приносити йому жертви. Хоча згодом жертва була принесена…

Земля для Івоніки становить смисл його життя. Віддавши все землі, що може віддати їй людина, він змушений і тепер щоденно наполегливо працювати для того, щоб триматися на ній, щоб не потрапити до лав безземельних селян. Говорячи, що «ми, наче чорні воли, тягаємо з ранку до ночі», Івоніка думає не про те, щоб полегшити свою працю, а про те, щоб більше енергії, більше сил, більше працьовитих рук віддати землі, бо «руки, за його висловом, - то все наше багатство, то наше добро, то наша скарбона».

Коли пишете твір, наголосіть на тому, що головне в житті Івоніки - це земля, задля неї він готовий на все (тільки, звичайно, не трощити направо й наліво тих, хто до цієї «богині» наблизиться). Саме вона є сутністю його буття, саме вона володіє усіма його помислами. Нам якраз треба показати, як проходить процес «прозріння» цієї старої людини, як він починає розуміти, що не треба «зациклюватися» на землі, адже є й інші цінності, які все-таки важливіші, ніж сліпе обожнювання землі, хоч вона і є кормилицею. Маючи землю, Івоніка з надмірним завзяттям працює на ній, береже і прагне її розширити. До цього навертає і своїх синів, які повинні продовжувати почату ним справу. Саме тому він говорить: «Я хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї», від землі.

Трагічна смерть Михайла від руки Сави приголомшила Івоніку. Протягом багатьох років він вважав, що земля приносить радість людині, що людина є господарем землі, а тепер побачив зовсім протилежне. На цьому моменті вам треба наголосити, бо саме тут руйнуються усі уявлення Івоніки. Він втрачає сенс життя, втрачає ідеали.

Що ж тепер відбувається з Івонікою? Переживши велику особисту трагедію, він поступово втрачає віру у землю. Про своїх спадкоємців тепер не думає. Саві землі не віддає, сам працює на ній, проте без попереднього завзяття. Гонитва за землею у нього зникає, але, як далі жити, він тепер і не уявляє. Надіється, що наступне покоління, здобувши освіту, розв’яже це питання й ліквідує владу землі над селянином. Ось чому він найкращий шмат свого наділу передає синові Анни - Іванкові, який не буде «до землі прив’язуватися», а піде до школи.

Розглянемо тепер образ Марійки. Вона - працьовита, як її чоловік, лагідна і чесна жінка. У важкому трудовому житті вона покірно йшла завжди поруч з Івонікою. Разом з ним була у наймах і на заробітках, разом з ним вона працювала і голодувала, збираючи вперто гроші для придбання власної землі, для заведення власного господарства. Важкі життєві обставини, залежність від землі зробили її скупою і черствою у взаєминах з людьми. Для неї стає вартим уваги лише той, хто має землю, гроші, майно. Всі вчинки Марійки зумовлені її поглядами на землю, на власність. Постійна боротьба за існування вбила в ній всі світлі прагнення. Подивіться: вона мала двох синів, але залишилася без них; мріяла про те, що буде на старості доглядати онуків, але вічна гонитва за землею позбавила її і цієї радості. Погублені усі її мрії та сподівання. Тепер «божевільний жаль огортав її». «Сама всьому винна! Сама-самісінька вона», - говорить із сумом Марійка. Постає питання: чи варто було все життя покласти на «ніщо», на «марево», із-за якого було все зруйновано?

Земля веде до братовбивства. Молодший брат вбиває старшого. Винна в усьому володарка-земля, винен в усьому суспільний лад. Спочатку Сава буй байдужим до землі, працював на ній неохоче. Але під впливом Рахіри, що «була для нього богинею», ін змінює свої наміри й робить спробу повернутися до землі, бо без неї на селі не можна утримувати родину та бути шанованими селянами. Батьки не хотіли й чути про Рахіру і поставили його перед вибором: або Рахіра, або земля. Але Сава хоче мати і те і друге. Він йде на злочин, вбиває брата для того щоб батьківська спадщина залишилася одному йому. Чи в цьому бачить Сава сенс свого життя? Аналізуючи поведінку героя, ми бачимо, як суспільний лад змінює і руйнує мораль людини.

Що ж собою уявляє Михайло? Спочатку ми його бачимо як гідного продовжувача батьківської традиції в господарстві. Він, як і батько, любить землю і потрапляє в залежність від неї. Але ознайомлення з життям міста під час військової служби звільнило цього селянського сина з-під влади землі. Це не значить, що Михайло почував себе в місті як молодецький гусар. Навпаки, його чекала страшна муштра. Проте саме в місті Михайло зрозумів, що можна прожити і без землі. Тепер він говорить Анні, що піде з нею із села, якщо батьки не дадуть згоди на їхній шлюб. «Там я вже найду собі роботу й не згину… в місті живуть люди й без землі». Дивно, як змінилася психологія селянина. Тепер уже не земля є сенсом його життя, а родинне щастя. Це треба відтворити у творі.

Категорія: Ольга Юліанівна Кобилянська | Переглядів: 934 | Додав: CrAsH
Ласкаво просимо
Кращі шкільні твори з української, зарубіжної та російської літератури для 1 и 12 класів а також реферати, дипломи, курсові. Сайт допоможе кожному школяреві та студентові для написання творів, рефератів, дипломів, курсових робіт під час вивчення курсу літератури. А також є основні твори на вільні та морально-етичні теми з літератури.
Реклама
ТУТ МОЖЕ БУТИ ВАША РЕКЛАМА

Замовити рекламу

Пошук
Календар
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Стрічка новин

Блогун
"Блогун" - автоматичний сервіс з розміщення реклами в блогах, соціальних мережах і суспільствах, що дозволяє купувати рекламу масово, без переговорів з кожним блогером.

Copyright © 2009-2017




Хостинг від uCoz