Роман Джека Лондона "Мартін Іден” починається з
опису першого візиту головного героя в респектабельний буржуазний
будинок Морозов, де він познайомився із сестрою студента, за який
заступився в бійці. Із цього візиту всі й почалося. Мартін закохався в
Руф. Він добре розумів, що між ним і Руф’ю, дівчиною із заможної
буржуазної сім’ї, лежить пропасти. Однак завдяки неймовірній завзятості
й таланту Мартін опанувала різноманітними знаннями, за дуже короткий
строк став не тільки утвореним, хорошою людиною, але й популярним
письменником. Здавалося, що все повинне бути добре. Але Руф, замкнута у
вузькі рамки буржуазного Мирка, не розуміє Мартіна, йому відмовляють
від будинку Морозов. Через якийсь час колесо фортуни все-таки
повернулося до Мартіна особою. Його книги охоче друкувалися видавцями й
нарозхват розкуповувалися читачами. Усе, що коли-небудь, було їм
написане, знайшло своє місце на сторінках журналів і газет. На його
рахунку в банку лежали сто тисяч доларів. Але бентежна душа Мартіна не
знаходила ніякого задоволення. Тепер, коли журнали й видавництва готові
були друкувати все, що виходило з-під його пера, він раптом втратив
усяке бажання писати. Його думки були зайняті одним - як зрозуміти все
те, що відбулося з ним, що взагалі відбувається в людському житті.
Мартін болісно роздумував про зміст людського
буття, про свою власну роль у всім що відбувається. Це були міркування
людини, що пройшли жорстоку школу життя, що зуміло своєю власною працею
й розумом вибитися з низів на вершину буржуазного суспільства й раптом
виявило на цій вершині всі те ж "смердюче болото” капіталістичної
дійсності. Чим заповнити цю порожнечу, Мартін не знав. Іноді йому
здавалося, що кращий вихід з положення, що створилося, - повернутися до
своїх колишніх занять, "він тужить про кубрик, про кочегарню, як про
загублений рай”. Але занадто глибока прірва пролягла між утвореним
модним письменником і простими матросами. Ні, назад шляхи йому не був,
його старий рай уже безповоротно загублений. А нового раю він так і не
знайшов, незважаючи на, що звалилися на його багатство й славу, И десь
на так улюбленому їм океанському просторі Мартін викидається З
ілюмінатора каюти.
Мимоволі виникає питання: як же так, чому Мартін
Іден добровільно йде з життя в годину свого повного тріумфу? У чому
справжня причина загибелі Мартіна Ідена? Ключ до розуміння джерел його
особистої трагедії лежить у визнанні Мартіна Руфі: "Ви ледве не
погубили мене, бажаючи мені добра. Так, так! Ледве не погубили моя
творчість, моє майбутнє! Я по натурі реаліст, а буржуазна культура не
виносить реалізму. Вона боїться життя. І ви хотіли й мене змусити
боятися життя… Вульгарність є основа буржуазної культури… А ви хотіли
витравити з мене живу душу, зробити мене одним зі своїх…”. Мартін Ідеї
був плоть від плоті, кров від крові людиною свого класу. Але от моряк
перетворився в модного, процвітаючого письменника. Причому його
популярність на реалістичному баченні миру, на висловленні ідей, які
буржуазне суспільство не приймало, але вони лоскотали його нерви, а
знайомство з їхнім автором дозволяло вважати себе лібералом. У
результаті Мартін Ідеї, сам того не бажаючи, потрапив у положення
людини, що сидить на двох стільцях. По своїх ідеях, по своєму мисленню
він був і залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони
буржуазії. Але по своїх доходах, по своєму новому способі життя він
тепер належав до класу буржуазії. І це протиріччя вимагало дозволу.
У романі фатальний стрибок Мартіна в безодню океану
описаний, як зовсім природний, простий і навіть повсякденний крок. І та
щоденність, з якої йде з життя Ідеї, - невід’ємна частина "трагічної
національної історії успіху” талановитого художника в Сполучених Штатах
Америки. Мартін Ідеї не захотів бути блазнем, що розважає буржуазну
публіку, але й іншого шляху для себе він не бачив. Він не бажав
примкнути до людей, що обслуговує клас буржуазії, але й не знаходив у
собі сил, щоб стати в ряди тих, хто служить народу. У цьому я бачу
трагедію цієї неабиякої особистості.
|