"Над прірвою в житі” - центральний добуток прози
Селінджера, над яким автор працював ще під час війни. Перед нами
Америка початку 50-х років, тобто післявоєнного часу, настроям якого
відповідає психологічна атмосфера роману. Селінджер вибирає форму
роману-сповіді, саму експресивну з можливих романних форм.
Сімнадцятилітній Холден Колфілд, головний герой оповідання, перебуваючи
на лікуванні в санаторії для нервових хворих, розповідає про те, що з
ним відбулося біля року тому назад, коли йому було шістнадцять років.
Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли
зіткнення з навколишніми виявилося для Холдена нестерпним. Зовні цей
конфлікт обумовлений декількома обставинами. По-перше, після багатьох
нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пенси,
привілейованої школи, - йому має бути нерадісний шлях додому, у
Нью-Йорк. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної
фехтувальної команди: по неуважності він залишив у метро спортивне
спорядження своїх товаришів, і цілій команді ні із чим довелося
вертатися в школу, оскільки неї зняли зі змагань. По-третє, Холден сам
дає всякі підстави для складних взаємин з товаришами. Він дуже
соромливий, уразливий, нелюб’язний, найчастіше буває просто грубий,
намагається дотримуватися глузливого, заступницького тону в розмові з
товаришами.
Однак Холдена найбільше гнітять не ці особисті
обставини, а дух, що панує в американському суспільстві, загального
обману й недовіри між людьми. Його обурює "показуха” і відсутність
самої елементарної людяності. Навкруги обман і лицемірство, "липа”, як
сказав би Холден. Брешуть у привілейованій школі в Пенси, заявляючи, що
в ній "з 1888 року виковують сміливих і шляхетних юнаків”, насправді
виховуючи самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй
перевазі над навколишніми. Бреше вчитель Спенсер, запевняючи Холдена,
що життя - рівна для всіх "гра”. "Гарна гра!.. А якщо потрапити на іншу
сторону, де одні мазали, - яка вуж отут гра?” - міркує Холден. Для
нього спортивні ігри, якими так захоплюються в школах, стають символом
поділу суспільства на сильні й слабких "гравців”. Осередком
найстрашнішої "липи” юнак уважає кіно, що представляє собою втішливі
ілюзії для "мазил”. Холден важко страждає від безвихідності,
приреченості всіх його спроб побудувати своє життя на справедливості й
щирості людських відносин, від неможливості зробити її осмисленої й
змістовної.
Найбільше на світі Холден боїться стати таким, як всі дорослі,
пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти
"показухи”.
Випадкові зустрічі з попутницею в поїзді, із
черницями, бесіди з Фібі переконують Холдена в хиткості позиції
"тотального нігілізму”. Він стає терпимий у людях він починає виявляти
й цінувати привітність, привітність і вихованість. Холден учиться
розуміти життя, і його бунт здобуває логічне завершення: замість втечі
на Захід Холден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, тому що тепер Холден
упевнений, що бігти завжди легше, ніж залишитися й відстоювати свої
гуманістичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але
вже твердо переконаний, що "чоловік один не може” жити.
|