Відмінник - шкільні твори з літератури

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки—вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі співпадає з першими кроками від дитинства до юності. Він з’являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце переповнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. І Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.
«З самого початку поетеса підкреслює неабияку музичну обдарованість юнака. Як за народною легендою перелітні птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм співом пробу ... Читати далі »

Драматична поема Лесі Українки «Бояриня» належить до тих творів, які донедавна були невідомі читачеві. І це не дивно, бо вперше побачила світ у 1914 році, вже по смерті письменниці. «Бояриня» була видана окремими виданнями 1918 і 1923 років, а відтак аж до 1989 року не тільки не виходила друком, а й згадки про неї не було ні в оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях, та й академічні історії української літератури обходили мовчанкою існування цього твору у творчому доробку Лесі Українки. Тільки в 20-30-ті роки, в часи другої хвилі національного відродження, з’являються поодинокі статті, а потім — мовчанка, що пояснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної істерії — добі Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями, і ширше — драматичним проблемам українського національного буття. В епоху «розквіту» соціалізму, злиття націй в єдину національну сп ... Читати далі »

Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті.
Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька:
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,-
От собі - людина Божа!
Таким чином авторка підкреслює, що талановита людина зовнішньо може й не відрізнятися від інших. Значить, скарби духовності слід шукати у вчинках, Поезії співця приносили справжнє задоволення людям, бо допомагали у радощах та горі, «розходились по світу стоголосою луною».
Зростання почуття громадського обов’язку поета відбувалося поступово. Спочатку, в юності, в його віршах панував опис краси природи, чистих почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув у світи «таємні надхмарні». Але пізніше, приглядаю ... Читати далі »

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім — Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер — Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач — Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, — рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Дитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина жила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяжне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня поетеса здобула в ... Читати далі »

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далi й закохав у себе дочку лiсу, нiжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небiж доброго i мудрого дядька Лева. У драмi не подано передiсторiї життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творi збігається з першими кроками вiд дитинства до юностi. Вiн з’являється бiля лiсового озера одного святкового дня на раннiй провеснi в супроводi свого дядька. Вся iстота Лукаша, як i природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвiтiння, коли серце переповнене мрiями про щастя, а весь свiт здається невимовно прекрасним. Хочеться жити i славити життя. I Лукаш славить його нiжним спiвом сопiлки, яку вiн щойно вирiзав i змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса пiдкреслює неабияку музичну обдарованiсть юнака. Як за народною легендою перелiтнi птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм спiвом пробуджує в природi буян ... Читати далі »

(За драмою-феєрiєю Лесi Українки «Лiсова пiсня»)

Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафету правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi, нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої природи, до свого нескореного народу.

Драма-феєрiя «Лiсова пiсня» — це надзвичайний твiр Лесi Українки — видатної української поетеси, письменницi, фiлософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичнiсть образiв та гармонiчна єднiсть реальностi та фантазiї. В «Лiсовiй пiснi» Леся Українка ставить та намагається вирiшити вiчнi питання: життя й смертi, кохання та ненавистi, вiрностi і зради, пошуку правди, справедливостi.

Однак у драмi-феєрiї є дещо таке, що сьогоднi звучить особливо гостро — це трагiчна тема вiдносин людини з природою. Головнi герої «Лiсової пiснi» — це представники людства та природи. ... Читати далі »

Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертвувати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія ... Читати далі »

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, i тривалi болi, i хвилиннi радощi впливали на твори Лесi Українки, але нiколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиреннiсть компромiсiв робили Лесю Українку наймужнiшою серед численних тогочасних поетiв. Її поетичне слово служило визвольним iдеям народу i залишилося взiрцем для поетичних поколiнь. Простежуючи її творчiсть, ми розумiємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка вiддавала йому всi сили i це, як вiдзначила ще дожовтнева «Рабо-чая правда», зробило її поетесою — другом робiтникiв, поставило її в лави борцiв за повалення самодержавства i встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню вiдданiсть справi, про їхнi ... Читати далі »

(За драмою Лесі Українки «Бояриня»)

Життя Степана, героя драми «Бояриня», не менш трагічне, ніж доля Оксани.

Степан — не історична особа, це український інтелігент другої половини ХІХ століття, який утратив національну свідомість, зрікся рідної культури і прийняв чужу.

Одружившись з Оксаною, Степан мріє жити щасливо, але щастя йому не судилося, бо він виявився нездатним за нього боротися. Оксані Степан обіцяв, що в Москві вони виконуватимуть свої обряди й звичаї («нічого ж там чужого у нашій хатоньці не буде»). Але вже в перші дні проживання в Москві Степан не дотримує свого слова. Він примушує Оксану одягти чуже московське вбрання і мовчки сприймати обряд із московськими боярами, який супроводжувався поцілунком старого боярина. Дружині це було приниженням, але чоловік на це не звертає уваги. Він боїться, що за відмову від обряду цар розгнівається на нього, і він буде покараний. Степан вислужується перед царем, цілує йому руку.< ... Читати далі »

Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку. Поетеса зображує людей, якi по-справжньому любили Україну, українську мову та звичаї. Оксана — дiвчина, яка дуже любить природу: їй подобається вирощувати та збирати квiти, спiвати пiснi бiля рiчки та в гаю. Вона щира патрiотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Українi, тим, що вона українка. Раптом вона зустрiчає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навiть не уявляла, щ ... Читати далі »