Я познайомилася із творчістю видатного
американського письменника Джерома Девіда Селінджера, майстри тонкого
аналізу духовного миру людини. Роман "Над прірвою в житі” - центральний
добуток прози Селінджера. Автор вибирає форму роману-сповіді, що
допомагає нам краще зрозуміти щиросердечний стан головного героя.
Сімнадцятилітній Холден Колфілд оповідає нам про переломні події свого
життя. По-перше, хлопчика виключили вже із третьої по рахунку школи, і
йому має бути нерадісне побачення з родителями. По-друге, Холден
оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: він по
неуважності забув все спортивне спорядження в метро й тим самим
знеславив всю школу. По-третє, головний герой ніяк не може поладити й
ужитися зі своїми товаришами. Його поводження буває часом жахливим: він
грубий, уразливий, у відносинах Холдена з людьми відчувається
глузування над навколишніми.
Це зауважують і батьки, і вчителі, і його товариші.
Однак нікому з них не спадає на думку з’ясувати, чому Холден так
поводиться, заглянути йому в душу. Читаючи роман, я побачила перед
собою самотнього, повністю наданого собі підлітка, у душі якого
відбувається боротьба. Звичайно, у Холдена є батьки, і вони люблять
його, але зрозуміти сина не можуть. На їхній погляд, діти повинні бути
ситі, добре одягнені й одержати гідне утворення, і цьому вони
присвятили своє життя. Але, на мій погляд, цього недостатньо.
Холден один з перших побачив порочність американського суспільства
п’ятдесятих років, його гнітить дух обману й недовіри між людьми, тому
хлопчик обурюється "показухою” і "липою”, які оточують його. Холдену
доводиться важко в його самотній боротьбі проти неправди, він страждає,
тому що всієї його надії жити за законами справедливості приречені на
невдачу. Він не хоче вчитися, щоб після бути "пронозою” і "працювати в
якій-небудь конторі, заробляти безліч грошей і їздити на роботу в
машині або в автобусах і читати газети, і грати в бридж всі вечори, і
ходити в кіно…” - такий бачить Холден життя забезпечених американців,
безглуздої й беззмістовної, і тому він не приймає неї.
Коли Холдена запитали, ким би він хотів стати, він
відповів: "Розумієте, я собі представив, як маленькі дітлахи грають
увечері у величезному полі, у житі. Тисячі малят і навкруги - ні душі,
жодного дорослого, крім мене. А я коштую на самому краї обриву, над
прірвою, розумієш? І моя справа - ловити дітлахів, щоб вони не
зірвалися в прірву”.
На мій погляд, Холден мріє рятувати чисті, безневинні душі дітей від
падіння в прірву аморальності, бездуховності. Найбільше на світі Холден
боїться стати таким, як всі дорослі, пристосуватися до навколишньої
неправди, тому він і повстає проти "показухи”.
Кілька днів, проведених хлопчиком у Нью-Йорку, після втечі з Пенси,
зіграли величезну роль у формуванні характеру Холдена. По-перше, він
зштовхнувся з насильством, проституцією, сутенерством і відкрив саму
моторошну й мерзенну сторону життя. А по-друге, Холден довідався чимало
добрих і чуйних людей, це зробило його сильніше. І якщо раніше хлопчик
хотів просто бігти від людей, те тепер він розуміє, що від труднощів
біжать тільки слабкі, а він повинен залишитися й продовжувати боротьбу
з пороками американського суспільства.
На жаль, Холдена ніхто не здатний зрозуміти, і
дорослі знаходять найпростіший спосіб позбутися від нього: відправити
на лікування в санаторій для нервових хворих. Але, на мій погляд, якщо
кого й треба лікувати, то тих людей, які оточують Холдена, те
суспільство, що загрузло в обмані й лицемірстві. Селінджер у романі
"Над прірвою в житі” робить сумний висновок: молоде покоління США
перебуває на краю обриву, з однієї сторони якого перебуває життя по
справедливості й добра, а з іншого боку - пропасти лицемірства й зла.
Холден, по-моєму, один з тих деяких людей,, які не дають цілому
поколінню американців упасти в цю прірву аморальності. На мене роман
Селінджера зробив величезне враження, і я повністю підтримую ідеї
Холдена: не можна жити в атмосфері лицемірства, самовдоволення,
аморальності, не можна бути байдужим.
|