Буде мир без бича й без ноші! Нехай нам до нього не дожити, Усе: гусаки, корови й коні - Будемо волі служити!
Дж. Оруел
Джордж Оруел народився в 1903 році в Бенгалії, у
шотландській збіднілій аристократичній сім’ї. З найбільшою працею його
визначили в елітарну закриту підготовчу школу. Тут він уперше пізнав,
що закон життя - тріумф сильних над слабкими. І усередині його душі
зародився протест. Пройшовши через всі випробування життя: війну в
Іспанії, катастрофа всього світлого, що його оточувало, - Оруел
залишився оптимістом. Оптимізм його заснований на декількох
переконаннях: прогрес людства - не ілюзія; усякий репресивний режим
таїть у собі своя відплата; спрага влади - не властивість людської
натури, а наслідок конкуренції. Однак під час другої світової війни
відбувся перелом у поглядах письменника. Казка "Скотарня” заснована вже
на зовсім інших початках: прогрес людства, можливо, лише наша ілюзія;
можливо, існування репресованих режимів здатне затвердитися навічно;
спрага влади, може бути, не ситуативна реакція, а органічна властивість
людської природи.
І з’являється геніальна фраза, що виражає структуру
будь-якого тоталітарного суспільства: "Всі тварини рівні, але деякі
тварини більше рівні, чим інші”. Людина, що придумала її, цю химеру, це
"чудовисько розуму” - якихось тварин, які не те щоб більше або
сильніше, а немислимим образом "більше рівні”, - провів чортові під
століттями мріянь, проектів, трактатів, програм, художніх текстів,
об’єднаних загадковим терміном "утопія”. Цим він дав оцінку будь-якого
"походу до світлого майбутнього”, заснованого на насильстві. Сатира
"Скотарня” адресована цілком конкретній країні - Країні Рад. Оруел
бачив у ній наочне втілення своїх ідей. Однак він ніяк не міг
розчаруватися в сталінізму, тому що ніколи не був зачарований ім.
Неологізми типу "гомо советикус” викликали в нього відраза. Але
міркування про "ціну прогресу”, "тверезому й реалістичному відношенні
до насильства” своїх колег-соціалістів викликали в нього ще більший
жах. Обидві ці ідеї яскраво видні в казці, адже тварини там - не
які-небудь звірі. Звичайно, це - чисто людські типажі, що проходять
через м’ясорубку тоталітаризму.
Однак тут же можна бачити, незважаючи на всю їдку гіркоту оповідання, віру в те, про що співають його тварини:
- Худоба домашній, худоба безправний,
- Виснажений мукою,
- Вірю, чекає нас свято
- славний,
- Століття наступить золотий!
- Все-таки він до кінця вірив у це.
|