Твір по літературі на тему По романі Джека Лондона "Мартін Іден".
Популярність нерідко обертається для письменника не тільки придбаннями,
вона веде й до відомих втрат. Виникає небезпека полегшеного й
вибіркового сприйняття його досвіду. Складається певний образ, що
боїться перше враження, зроблене книгами, але не допомагає, а скоріше
заважає зрозуміти його творчість у всій широті й багатогранності.
Найчастіше виявляється чудової всього лише одна, і звичайно не сама
істотна, сторона творчої індивідуальності майстри. "Ви говорили: "Джек
Лондон, гроші, любов, пристрасть”, -іронічний рядок Маяковського
надзвичайно точно доносить саме той стереотип відносини до
американського прозаїка. І тепер, через час, добре видно, що у
творчості Лондона бути тільки даниною ілюзіям і не пережило випробувань
реальним життям, а що залишилося в літературі назавжди.
Величезним літературним надбанням для літератури
став роман "Мартін Ідеї” - творча вершина Джека Лондона. У радянський
час вітчизняні критики не раз намагалися витлумачити роман як викриття
продажності буржуазного суспільства, жертвою якого стає перед, що
капітулював в остаточному підсумку, його силою герой. Така критика
оправдана, але все-таки занадто однозначна й різання. Причини, привели
Мартіна до життєвої катастрофи, лежать глибше, і справа не в одній лише
"капітуляції”. Та й чи була вона? Адже Мартін не штампував книгу за
книгою, коли видавці брали нарозхват усе, що він пише. Він пішов з
життя, зрозумівши, що талант покинув його назавжди. Зображення законів
"успіху” відсунулося на другий план, коли Лондон повною мірою відчув
масштаб і значення того образа художника, що він створював. Тему роману
письменник сформулював сам: "трагедія одинака, що намагається вселити
істину миру”. Драма героя починається не в момент його зустрічі з Руф’ю
Морз. Нерозмірність їхніх духовних обріїв занадто очевидна, щоб Руф
всерйоз могла впливати на Мартіна, прилучаючи його до своїм вульгарного
"ідеалам”. У його відносинах з Руф’ю розігрується конфлікт естетичної
краси й грубий життєвої реальності, що позначиться на подальшій долі
героя й стане нерозв’язним протиріччям всього життя.
Драма починається тоді, коли Мартін, усвідомивши в
собі художника, вирішує зробити мистецтво своєю професією. Молодий
письменник треба завітам поета Бриссендена: любити красу заради її
самої, служачи їй беззавітно. Але адже творчість неможливо без
сприймаючого, без тієї самої публіки, що з повною підставою нехтує
Бриссенден, а слідом за ним і Мартін. Вся справа в тому, що публіка -
це Морз і їм подібні. На початку творчості - це великий творчий порив,
а завершення творчого акту - це мідні труби пекла: дріб’язкова й
неварта боротьба з видавцями, блошині укуси критиків і поганому шедевра
самовдоволеними товстосумами. І Мартін не може вийти із цього порочного
кола.
Джек Лондон додав цій проблемі "вічне” значення.
Адже його герой - художник, що вийшов з народу, а це явище, що стало
характерним лише в XX столітті. І сутність цієї драми не вичерпується
тим, що Мартіна чекає вбогість і що він витратить весь відпущений йому
запас творчих сил, перш ніж до нього прийде визнання. Безсумнівно, він
міг би зробити більше й не розплачуватися за кожний свій крок у
мистецтві, ЧИ б не приніс у нього зовсім новий життєвий досвід і своє
суворе світовідчування.
Жорстокий парадокс долі Мартіна в тім, що з кожної нової переможеної
їм вершиною культури, з кожним новим збагненим їм секретом творчості
він усе більше віддаляється від того миру, що харчував його творчі
сили. Його не зрозуміє португалка, що давала йому крахи, відібрані у
власних обірваних дітей, не прочитає його й фабрична робітниця, готова
віддати за нього життя. І це зрозуміло, тому що між автором
філософського памфлету про Метерлинке й дівчину з народу, за все життя
кілька разів була у дешевих театриках для "плебсу”, лежить духовна
прірва. Мартін Іден виявляється серед двох ми рів, у порожнечі,
ізоляції, і його індивідуалізм - лише неминучий наслідок пережитої їм
відчуженості від усіх. Воістину трагедія одинака. Молодий художник
ніколи не зможе сидіти почесним гостем на літературних ранках, ловлячи
на собі захоплені погляди матрон, і вже не здатний, скинувши
накопичений вантаж культури, спуститися до свого миру. Конфлікт, його
до загибелі, нерозв’язний, , за словами Уїтмена, "великий поет не
знайде собі й великої аудиторії”. Це не капітуляція. Це теперішня
мужність щирого, художника.
|