Перш ніж говорити
про донкіхотів у нашому житті, треба подумати, чи виникають такі типи у
сьогоденні та й чи висока ймовірність їх виникнення. Ну, що ж? Алонсо
Кіхано проти Дон Кіхота. Ох, і не проста ця проблема! З одного боку,
коли б якось Алонсі закортіло перетворитися на донкіхота у наше
сторіччя повального індивідуалізму, коли одній людині байдуже до
психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі,
якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж
є й інший бік: тепер людина, як мені здається, більше обмежена
обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так
званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе
кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у
навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не
вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, шо
проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь
закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або
низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється
пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені
здається, надто корисливим та приземленим став и;іш світ останнім
часом,.безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, - все це іустрінеш
хіба що в книжках та історичних фільмах.
Крім того, нема де й учитися цього: дитину від
раннього віку привчають до прагматичності, практичності, сили, а слово
«фантазер» надто часто вживається в негативному значенні. Наші часи
просто створені для того, аби винищити донкіхотів…
Так може, коли нема, то й не треба? Може,
психологічний феномен донкіхотства зник через те, що був непотрібний,
був такою собі психологічною мутацією? ‘і такими припущеннями особисто
я не погодився б категорично. На мою думку, сьогоденню дуже не вистачає
таких людей: енергійних, з благородною душею, які иоюють проти кривди
та зла, найбільшою цінністю яких є загальна справедливість та щастя
людей. Але ж згадаймо, воюючи зі злом, Дон Кіхот воював з вітряками, -
може хтось заперечити мені. Це сильний аргумент, було й таке, але і тут
криється плутанина: «воювати з вітряками» - тепер це фразеологізм, який
означає марну боротьбу, коли людина перебуває під владою власних ілюзій
і не бачить реального становища. Якщо не враховувати варіанту, за якого
людина воює зі справжніми вітряками, постає питання: а шо ж називати
марною боротьбою? І тут я неодноразово стикався з тим, коли боротьбу з
реальним обманом заради справжньої справедливості люди називали
«боротьба з вітряками» тільки через те, що така боротьба забирає надто
багато сил. Тобто марна через те, що складна! От ноно, викривлення
первинного змісту. Філософії Дон Кіхота багато хто протиставляє
філософію пристосуванства та адаптації до всього, що б там не було:
коли робити вибір між донкіхотством і пристосуванством до брехні,
нечесності, приниження, ясна річ, що я перший піду воювати з таким
вітряком, ще й армію зберу! Отже, попри помилки Дон Кіхота, попри його
відрив від реальності, його філософія виправдана і природна.
Донкіхотство значно більше личить людині, ніж спроби адаптуватися до
будь-якого життєвого бруду, спроби забути про будь-які безкорисливі
вчинки, ніж індивідуалізм у гіршому розумінні цього слова.
Дон Кіхота вважали диваком. Сучасних донкіхотів,
мабуть, ще більше вважають диваками. Але настільки важливо, щоб такі
люди не зникли, бо тоді життя буде нецікавим, а серед ста «вітряків,
які здаються велетнями», згідно з моїм власним життєвим досвідом,
ховається як мінімум десять «велетнів, що прикидаються вітряками»…
|