Бовари - це я сам.
М. Флобер
Кращим хоронителем традицій критичного реалізму
другої половини XIX століття у французькій літературі є Гюстав Флобер,
у творчості якого простежується повна відсутність яких-небудь ілюзій
про життя, нетерпиме відношення до всіляких спроб накинути романтичний
покрив на жорстоку правду дійсності. Творчість Флобера досягає своєї
вершини в 50-60-і роки. Це був час Другої імперії, всю мерзенність якої
й викрив Флобер у своїх кращих добутках: "Лексикон”, "Мадам Бовари”,
"Виховання почуттів”.
У романі "Мадам Бовари” Флобер нещадно викриває затхлий провінційний
міщанський кирок. Головна героїня добутку - мадам Бовари. Емма
виховувалася в монастирі, в обстановці штучного ув’язнення, єдиним
улюбленим заняттям Емми було читання романів, у яких діяли піднесені,
ідеальні "герої з великої букви”: "У цих романах тільки й були, що
любов, коханки, коханці, переслідувані дами, що падають без почуттів у
відокремлених альтанках …клятви, поцілунки в човнику при місячному
світлі, солов’ї в гаї, кавалери, хоробрі, як леви, і лагідні, як
ягнята…”.
От тому-те Емма, начитавшись подібної літератури,
мріяла зустріти улюбленого, котрий ощасливить її. Ця любов перенесе її
в дивний мир, повний романтичних таємниць, поезії.
Мить щастя їй довелося випробувати один раз, потрапивши на чудесний
бал у замок одного маркіза. Цей бал залишив у душі Емми яскраве й
сильне враження. "Тиждень, два тижні назад я була в цей день там…”,
згадувала Бовари все життя. Емма не знайшла щастя в сімейному житті.
Чоловік її, нудна й нецікава людина, не був схожий на тих романтичних
героїв, про які вона мріяла в снах. Коханці виявилися брехливі й
вульгарні. "Бігти, бігти від усього! Але куди?” - кричить душу молодої
жінки, що жадає великого людського щастя. Безвихідність кидає героїню
Флобера в брудні павукові лабети лихваря Лері. Усе тугіше затягається
страшна петля брехливого життя Емми. Її обманюють, і вона обманює. Вона
починає брехати навіть тоді, коли немає потреби в цій неправді. "Якщо
вона говорила, що йшла по одній стороні вулиці, можна було із
упевненістю сказати, що вона насправді йшла по іншій стороні”.
Життя Емми в такому світі стала нестерпної, і вона
кінчає її сама, випивши миш’як. У страшній передсмертній агонії
мучаться мадам Бовари, а в самий момент смерті вона чує звуки
непристойної пісні старого, напівзгнилого жебрака. Така смерть Емми -
це гірка іронія автора над своєю героїнею, що начиталася про поетичні
кончини прекрасних дам. А її смерть була огидною! Образ мадам Бовари
трагічний. Все те, про що мріяла, у що вірила Емма, виявилося далеким,
недоступним. Життя її жорстоко розчарувала.
Честь, совість, віра, любов, щастя - все це розпливлося в тумані,
потонуло, умерло й загубилося навіки в тім вульгарному й затхлому
світі, з яким зштовхнулася юних, мрійливих, повна сил, енергії й
страсті романтична душа Емми. І зламалася вона! А жаль! От тому й
великий Флобер, що ставить читача віч-на-віч із самою жорстокою правдою
життя.
|