Шкільний твір По повістях О. Бальзака "Гобсек” і "Євгенія Гранді”.
Створюючи "Людську комедію”, Бальзак поставив перед
собою завдання, ще невідому тоді літературі. Він прагнув до правдивості
й нещадного показу сучасної йому Франції, показу реального, дійсного
життя його сучасників. Однієї з багатьох тем, що звучать у його
добутках, є тема згубної влади грошей над людьми, поступової деградації
душі під впливом золота. Це особливо яскраво відбито у двох відомих
творах Бальзака - "Гобсек” і "Євгенія Гранді”. Твору Бальзака не
втратили своєї популярності й у наш час. Вони популярні й серед молодих
читачів, і серед людей старшого віку, що черпають у його добутках
мистецтво розуміння людської душі, що прагнуть розібратися в історичних
подіях. І для цих людей книги Бальзака - теперішня комора життєвого
досвіду.
Лихвар Гобсек є уособленням влади грошей. Любов до золота, спрага
збагачення вбивають у ньому всі людські почуття, заглушають всі інші
початки.
Єдине, до чого він прагне, це мати все більші й
більші багатства. Здається абсурдом, що людина, що володіє мільйонами,
живе в бідності й, стягуючи по векселях, воліє ходити пішки, не
наймаючи візника. Але й ці вчинки обумовлені лише прагненням заощадити
хоча б небагато грошей: живучи в бідності, Гобсек при своїх мільйонах
платить податку 7 франків. Ведучи скромне, непомітне життя, здавалося
б, нікому не шкодить і ні в що не втручається. Але з тими деякими
людьми, які звертаються до нього за допомогою, він настільки нещадний,
настільки глухий до всіх їхніх благань, що нагадує скоріше якусь
бездушну машину, чим людини. Гобсек не намагається зблизитися з жодним
людиною, у нього немає друзів, єдині люди, з якими він зустрічається,
це його партнери за професією. Він знає, що в нього є спадкоємиця,
внучата племінниця, але не прагне знайти неї. Він нічого не хоче знати
про неї, тому що вона - його спадкоємиця, а Гобсеку важко думати про
спадкоємців, тому що він не може упокоритися з тим, що він коли-небудь
умре й розстанеться зі своїм багатством. Гобсек прагне якнайменше
витрачати свою життєву енергію, він не переживає, не співчуває людям,
завжди залишається байдужним до всього навколишнього.
Гобсек переконаний, що тільки золото править миром.
Однак автор наділяє його й деякими позитивними індивідуальними
якостями. Гобсек розумна, спостережлива, прониклива й вольова людина.
У багатьох судженнях Гобсека ми бачимо позицію самого автора. Так, він
уважає, що аристократ нічим не краще буржуа, але свої пороки він
приховує під личиною порядності й чесноти. І він жорстоко мстить їм,
насолоджуючись своєю владою над ними, спостерігаючи, як вони плазують
перед ним, коли не можуть заплатити по векселях. Перетворившись в
уособлення влади золота, Гобсек наприкінці життя стає жалюгідний і
смішний: у коморі гниють накопичені страви й дорогі предмети мистецтва,
а він торгується з купцями через кожну копійку, не уступаючи їм у ціні.
Умирає Гобсек, спрямувавши погляд на величезну купу золота в каміні.
Папаша Гранді - кремезний "добряга” з ворухливою
шишкою на носі, фігура не настільки таємнича й фантастична, як Гобсек.
Біографія його цілком типова: сколотивши собі стан у неясні роки
революції, Гранді стає одним із самих іменитих громадян Сосюра. Ніхто в
місті не знає щирих розмірів його стану, і його багатство є предметом
гордості для всіх жителів містечка. Однак багатій Гранді відрізняється
зовнішньою добродушністю, м’якістю. Для себе й своєї сім’ї він жалує
зайвий шматочок цукру, борошна, дров, щоб палити в будинку, він не
лагодить сходи, тому що йому жаль цвяха. Незважаючи на все це, він
по-своєму любить дружину й дочку, він не настільки самотній, як Гобсек,
у нього є певне коло знайомих, які періодично його відвідують,
підтримують добрі відносини. Але все-таки через свою непомірну
скнарість Гранді втрачає всяку довіру до людей, у вчинках навколишніх
він бачить лише спроби розжитися за його рахунок. Він тільки робить
вигляд, що любить свого брата й піклується про його честь, насправді ж
робить лише те, що йому вигідно. Він любить Нанетту, але все-таки
безсовісно користується її добротою й відданістю йому, нещадно
експлуатує її.
Пристрасть до грошей робить його зовсім нелюдським:
смерті дружини він боїться через можливість роздягнула майна.
Користуючись безмежною довірою дочки, змушує її відмовитися від
спадщини. Дружину й дочку він сприймає як частина своєї власності, тому
його потрясає те, що Євгенія посмітила сама розпорядитися своїм
золотом. Гранді не може жити без золота й по ночах часто перераховує
своє багатство, заховане в кабінеті. Ненаситна жадібність Гранді
особливо огидна в сцені його смерті: умираючи, він вириває з рук
священика позолочений хрест.
|