Разве можно понять что-нибудь в любви… Булат Окуджава. Джеймс
Джойс був одним із засновників європейського модернізму. Його твори
позначені сміливим експериментом з мовою та стилем, засобами зображення
внутрішнього світу людини. Яскравим прикладом втілення модерністської
поетики письменника стало його психологічне есе «Джаком» Джойс». З чого
починається кохання? З тремтячого погляду фіолетових зіниць, що жалить
пекучою голкою? Зі стукоту високих підборів на лунких кам’яних сходах,
який давго-довго відлунюється в серці? Чи з привітного опалевого
рум’ян-ця, який запалюється на блідих щоках, доки ти промовляєш якісь
метушливі слова про буденні речі? І що робити з темною хвилею
відчуттів, яка огортає тебе знову і знову, і знову? А кохана дівчина
набагато молодша за тебе, вона - твоя учениця, а в тебе до того ж є
дружина. Ці невідворотні питання постають перед ліричним героєм есе
Джеймса Джойса «Джакомо Джойс», яке написано у вигляді низки
фрагментів. Твір являє собою своєрідний художньо-щоденниковий літопис
історії кохання, потік переживань, асоціацій, спогадів героя.
Хто вона, його кохана? Молода шляхетна особа,
«виплекана добором родових шлюбів та визріла в теплиці замкнутості її
раси». Напівдоросла-напівдити-на: дівчина, яка ще не перетворилася на
жінку, і жінка, котра ще не втратила дитячості. Вона асоціюється у
свідомості закоханого то зі зворушливим лошам, яке йде слідом за
матір’ю-кобилою «із незграбною граційністю», з «випещеною в неволі
птицею», то з «чорнявим курчатком», то з безсоромною одаліскою і
за-ряною гадюкою. Реальною основою змісту твору була пережита
письменником закоханість в Амалію Попер, приватним учителем котрої він
був. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті любовних
взаємин, віддзеркалюють спалахи почуттів героя та відтворюють різні
ракурси образу коханої. У своїй сукупності вони передають нервовий ритм
кохання від його перших кроків до вичерпанос-ті почуттів.
Музикою в душі звучить любе ім’я. Нестерпний біль
оселяється в серці при думці, що життя коханої в небезпеці. Щасливий
сміх, щасливе щебетання пташеняти, яке врятувалося після бурі.
Перетікання душі в душу, спустошення і знову сповнення іншою душею…
Зоряне небо, пітьма Космосу. Куди відлетіло кохання? Пустка. Все має
свій початок і свій кінець. Кохання приносить не тільки радість, а й
муку. Та не може людина жити без кохання.
|