Відмінник - шкільні твори з літератури

У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок, каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами. Суцвіття каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок. Хтось зірвав квітуче диво і кинув. Ми пройшли ще кілька кроків і побачили грубо зламану гілочку клена з ще ніжними світло-зеленими незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові суцвіття або гілку з кленовим листячком. Рослини були зірвані просто так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, ... Читати далі »

Багато балконів у нашому будинку мешканці перетворили на засклені веранди. Будинок наш старий, балкони величезні. Тож оздоблення зі скла та шиферу надало їм вигляду грандіозних споруд. До того ж усі ніби змагаються одне з одним, чий балкон виглядає крутішим. Деякі балконні стекла закриті гардинами, інші - жалюзі. Обов’язковим атрибутом сучасних балконів стають кондиціонери.’ Вони подають прохолодне повітря вже не тільки в кімнати, айв закриті балконні приміщення. Зсередини одні балкони оздоблені деревом, інші - пластиком, неодмінно на таких комфортних верандах є електричне освітлення. Наш балкон звичайний. Ми нічим його не закривали. Він має такий вигляд, як і багато років тому, коли люди тільки заселяли наш будинок. Проте усім дуже подобається наш балкон. Улітку він перетворюється на справжній квітник. Квіти на балконі всюди: в горщиках, ящиках, які кріпляться до стіни будинку, у балконній металевій огорожі. Квіти у нас - з весни до пізньої осені. По них можна визн ... Читати далі »

Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як «плаче» бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво? Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися. Чудові спогади про дитинство, в якому на кожному кроці трапляються дива. Зберіться із силами, з думками і почнемо шукати духовну велич і моральну красу людини в кіноповісті Довженка «Зачарована Десна». Що треба зробити найперше? Прочитати повість. Вона невеличка, і ви швидко упораєтесь. Далі потрібно знайти цитати, які характеризують персонажів. Ви скажете, що їх там не так вже й мало. Це правда, але нам потрібні лише основні: батько, мати, дід, прадід, баба та ще, може, дядько - родичі Сашка.Кіноповість сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. Вся вона - вінок із ніби задуш ... Читати далі »

Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті «Зачарошіна Десна», як і в інших своїх творах, неповторну красу природи. Через увесь іиір проходить образ зачарованої Десни. У своїй «Автобіографії» О. Довженко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не Може бути митцем. Та й не тільки митцем…» Органічна єдність людини і природи - ось що передусім характеризує палітру Довженка-художника. Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно зміню-гться. Наприклад, картини рятування затопленців уже не забудеш ніколи.  «…Сходило сонце. Картина була незвичайна, наче сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривався зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці». Блискуче відтворена Довженком природа служить емоційним акомпанементом, ліричною паралеллю до настроїв героя: «Світ одкривається ... Читати далі »

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну. Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому історична доля української нації є центральною темою у творчості письменника.

Майже всі твори митця - це розповіді про українців, людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав працелюбний і краси ... Читати далі »

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в ... Читати далі »

Читаючи повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», я ніби опиняюся серед казкової природи, «серед вічного шуму річки, серед довгих плакучих трав, серед зажурених гір» - серед дивовижного світу. Цей світ має своїм джерелом гуцульську міфологію, українські повір’я часів сивої давнини. Мене чарує його незвичайність, його краса та фантастика. Міфологічний світ йде від дихання гір, від «суму чорних смерекових лісів», від стрімкого бігу струмків, які весело дзюрчать, збігаючи з далеких й близьких верхівок гір. Де ще можна сховатися нечистій силі, аріднику, як не серед цього царства природи?! Де ще можна зустріти лісовиків, як не у лісі, де вони «пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серн»? Тут можна зустріти й веселого чугайстра, «який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки», і почути такий страшний голос сокири.

Із самого малечку людина чує розповіді про міфологічні істоти, про живий дух природи, і не лише чує, а й сама бачить б ... Читати далі »

В повісті дві сюжетні лінії. Перша - це тема протесту проти кріпаччини, неволі. Друга - тема кохання. Вічна тема. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Боротьба за своє кохання до Остапа - це її жіноче виявлення свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної. Соломія надзвичайно рішуча. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. її жахають палаючі плавні, але вона не відступає від своєї мети - знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, сили її кохання звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Ніжне кохання і товариська виручка, жіночність і мужність органічно поєднуються в характері героїні. Гинучи в дунайських хвилях, Соломія сміливо дивиться смерті у вічі, відчуває, як «невгамовні сили життя встають і пруться, і ... Читати далі »

Твір за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло».

Вершиною комедійного таланту Миколи Куліша стала п’єса «Мина Мазайло». Але в цій комедії автор порушує досить серйозну проблему. Проблему нп« ціональної свідомості українців, а також мовну проблему, яка не втратила актуй альності і сьогодні. Харківський службовець Мина Мазайло - головний персонаж п’єси - прагне будь-що пробитися до «власть імущих». А щоб досягти цього, переконанні! він, слід зректися своєї предківщини, змінити «недоброзвучне» «плебейськії прізвище на Сіренєва, Розова, Тюльпанова, на крайній випадок - Мазєніна. Коротше: відмовитися від українства, від материної мови, зректися власного «я». Цим він сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед службовців.

Чим не новітній Мартин Боруля?

Тепер таких безбатченків-перевертнів називають манкуртами. Цей національний нігіліст ненавидить свій ... Читати далі »