Леся Українка… Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях
нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо
меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не
підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».
Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із
суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворобою,
яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році.
Перебуваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати
свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність,
принциповість, працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали
ідеалом для багатьох сучасників.
Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя
свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була
пожертвувати собою:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть ще раз на рідну країну…
Україна стала її душею. Поетеса не бажала змиритися з підневільним
становищем своєї нації. Бажання перемогти хворобу злилось у Лесі
Українки з бажанням звільнити дух земляків із кайданів рабства. У
поезії «Contra spem spero!» видбиті всі порухи душі поетеси, основою
яких був протест проти власного безсилля і безсилля співвітчизників.
Ідея духовного об’єднання з метою визволення країни знайшла своє
втілення у багатьох її творах:
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою.
У своїх творах поетеса прославляє борців, які здатні на будь-які
тортури заради щастя народу. Читаючи поему «Давня казка», я дивувалася
стійкості й мужності поета у боротьбі за волю рідного краю. Адже він
готовий і на смерть заради щастя народу.
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
А скільки щирості й любові до рідного краю у пейзажній ліриці Лесі Українки:
Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій
Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все одно… Леся Українка написала
багато творів, але якби в її поетичному доробку була тільки «Лісова
пісня», то саме це вже забезпечило б їй безсмертя. Ніжний, чарівний
образ Мавки навіки увійшов у моє життя. Мавку чарує в людині її духовна
краса. Вона сама не помічає того, що стоїть вище за користолюбивих і
заздрісних людей, які виросли в прагматичному суспільстві й стали його
жертвами. Воля для Мавки є найне-обхіднішою умовою в житті. «Ну як
таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде»,— дивується
вона. Лісова красуня вражає мене своєю мужністю у боротьбі за людину,
готовністю прийти на самопожертву заради її щастя. Мавка пішла до
людей, але не змирилася з обставинами, а вступила у боротьбу за людину,
щоб вона змогла «своїм життям до себе дорівнятись». І саме в цьому, на
мою думку, її велич.
Проблеми, порушені у «Лісовій пісні», хвилюють і наших сучасників.
Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя залежить не
від матеріального забезпечення, а від духовного світу людини. Я не
розумію тих, хто обманює самих себе, говорить про свої високі почуття,
яких насправді немає. І мені хочеться звернутися до них словами Мавки:
«Не зневажай душі своєї цвіту…»
Леся Українка залишила нам світлу зброю, своє чисте слово, ніжну
музику. Життєвий і творчий шлях поетеси щедро пересипаний тернами,
однак вона вперто йшла до мети і здійснила свій подвиг.
|