Поему «Давня казка» Леся Українка
написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й
поезії в суспільному житті.
Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник майбуття? Зовнішність головного героя твору звичайнісінька:
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,-
От собі - людина Божа!
Таким чином авторка підкреслює, що талановита людина зовнішньо може й
не відрізнятися від інших. Значить, скарби духовності слід шукати у
вчинках, Поезії співця приносили справжнє задоволення людям, бо
допомагали у радощах та горі, «розходились по світу стоголосою луною».
Зростання почуття громадського обов’язку поета відбувалося поступово.
Спочатку, в юності, в його віршах панував опис краси природи, чистих
почуттів дружби й кохання. На крилах думки поет часто линув у світи
«таємні надхмарні». Але пізніше, приглядаючись до людського лиха й
перенісши фізичні страждання, намагався зброєю сміху знищувати кривду.
Поет володів даром впливати словом на
думки й почуття інших людей. Спочатку він служив графові, завоювавши
для нього віршами серце красуні та здобувши славу у походах. Але
пізніше співець зробив вибір, спрямував гостре слово на боротьбу за
свободу народу. Поступово його поезія набуває сатиричного спрямування.
Нарешті постає питання:
…Чи блакитна кров проллється,
ЙК пробити пану груди?
Поет перетворюється у лицаря духу, захисника трудящих, що ставало
досить небезпечним для графа, який запропонував співцеві безбідне життя
та славу. Деспот одержав таку відповідь:
Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки, Золоті надіть кайдани!
Змалювавши образ незламного борця за народну справу, Леся Українка
утверджує незаперечну думку: митець повинен спрямувати свій талант на
служіння людям. До речі, в образі поета ми пізнаємо незламну постать
дочки Прометея.
|