Твір за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло».
Вершиною комедійного таланту Миколи Куліша стала п’єса «Мина
Мазайло». Але в цій комедії автор порушує досить серйозну проблему.
Проблему нп« ціональної свідомості українців, а також мовну проблему,
яка не втратила актуй альності і сьогодні. Харківський службовець Мина
Мазайло - головний персонаж п’єси - прагне будь-що пробитися до «власть
імущих». А щоб досягти цього, переконанні! він, слід зректися своєї
предківщини, змінити «недоброзвучне» «плебейськії прізвище на Сіренєва,
Розова, Тюльпанова, на крайній випадок - Мазєніна. Коротше: відмовитися
від українства, від материної мови, зректися власного «я». Цим він
сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед
службовців.
Чим не новітній Мартин Боруля?
Тепер таких безбатченків-перевертнів називають манкуртами. Цей
національний нігіліст ненавидить свій народ, рідну мову, що призводить
до людської гідності і конфліктів у власній родині. Він вороже сприймає
ідею укіад їнізації: «Серцем передчуваю, що українізація - це спосіб
робити з мене промін ціала, другосортного службовця і не давати мені
ходу на вищі посади». Він хоче зрозуміти, що справа зовсім не в тому,
яке прізвище він носить, а в його с шдомості, що всі його біди й
негаразди в ньому самому. Вироблений ще з ди-1 ш їства комплекс
неповноцінності не дозволяє йому проявити у повній мірі свої ідібності,
бути дієвим, впевненим у собі, а значить, і успішним. І таких
«мазайлів», на превеликий жаль, було в Україні, та й ще тепер є немило.
Тому проблема національної свідомості, почуття власної гідності, повага
до рідної мови й культури є актуальною й зараз. І п’єса, створена М.
Кулішем 1929 року, теж не застаріла, не втратила своєї актуальності і
сьогодні.
Зараз ми розбудовуємо свою країну після довгих
років утисків, відроджуємо українську мову у всіх сферах життя. Вона,
нарешті, здобула статус державної. Але знову лунають гасла:
«Обов’язково надати статусу другої державної мови - російській!» Що це?
Знову крок назад? Це трапляється тому, що для деяких людей національна
свідомість, майбутнє своєї держави та її мови - на другому плані. Та
колесо історії назад не повертається. Ми відстояли свою вільну,
неза-нежну державу - Україну і повинні боротися за відродження
української мови, українського менталітету, бо в них - запорука
культури, освіченості українців, ібереження їх власної і національної
гідності і самосвідомості. Цього вчить нас п’єса М. Куліша «Мина
Мазайло».
Національний матеріал і вселюдські, «вічні» проблеми у п’єсах М. Куліша
Микола Гурович Куліш - найталановитіший український
драматург XX століття. У творчості цього письменника гармонійно й
природно переплелися реалістичне й романтичне, сатиричне і трагедійне
начала; вічні загальнолюдські проблеми оригінально витрактовані на
національному матеріалі. Темою Кулішевої творчості було становлення
людини. Ця тема трагічна, і в усі іпохи вона була й залишається такою.
Куліш проніс її чесно і поставив її глибоко. Він не дав жодних
розв’язань, програм і гасел, порад і рецептів. Великий майстер, ти міг
пропустити свою тему крізь різні жанри, від донкіхотіяни трагікомічного
Народного Малахія, через грайливість і гумор «Мина Мазайла», через
гелікони Патетичної сонати до елегії безнадійності в «Маклені Грасі».
Драматургія стала його головним покликанням на все коротке творче
жит-іи. 1925 року він завершив першу свою велику п’єсу - «97». Це
звичайна, коротенька історія про те, як загинули з голоду на селі, десь
далеко від революційних штабів, дев’яносто сім незаможників. Це сувора
правда про українське село під час голоду 1921 року. Автор майстерно
змалював колоритні сільські типи, спо-іиісну трагізму соціальну колізію
на зламі історичних епох.
Конфлікт у п’єсі «97», безперечно, класовий. Такою
була реальність, яку малював Куліш. У творі змальовано протистояння
двох сімей - комнезамовців і сільських багатіїв. Одні захищають
«совєцьку владу, которая за нашого брати стала і стоїть», другі
домагаються повернення старих порядків, а з ними - й того багатства. Є
й деякі «нейтрали», які просто дорікають новій владі за те, що
«наробили слободи», а тепер «варити оно нічого». А секретар сільради
колись у повстанцях ходив, а тепер - заграє з куркулями, продається,
прислужує їм. Революція, громадянська війна були для нього великим і
кривавим бенкетом, будці ж його розчаровують. А тим часом голод викошує
село; доходить і до людоірства. Сюжет Кулішової п’єси мав цілком
реальну основу: голод 1921 року на Поволжі й Кубані був масштабний і
жорстокий. З волі Раднаркому українське село стало «донором» для
російських областей, тому в ньому теж почався голод. Кульмінацією п’єси
є сутичка комнезамівців і куркулів біля церкви після того, як із повіту
прийшов наказ передати церковні коштовності для закупівлі хліба.
Великою заслугою автора є те, що у кількох сценах диктатура
пролетаріату - основний інструмент революції - постає як синонім
насилля та беззако Зрештою, й голод почався через те, що продзагонівці
відібрали у селян хліб.
Своєрідним продовження «97» була п’єса «Комуна в
степах». Комуна М. Куліша - це щось більше, ніж просто по-новому
організований господяський осередок. Це ще й мрія - подібно до
«загірної комуни» у М. ХвильовоЯ Але мрія у «Комуні в степах» оповита
смутком. З Кулішевого сум’яття, з бажання випекти вогнем сатири все, що
стоїть НІ перешкоді мрії, і бере початок звернення драматурга до
комедійного жанру, М. Куліш щиро вважав, що «Україна мусить дати
найкращих у світі Марк Тненів». Саме ці чинники змусили драматурга
взятися за перо комедіографа й сатирика.
Перша його комедія була «Отак загинув Гуска»,
написана 1925 року. Провінційне міщанство, залякане революцією,
задушливий світик, у якому бенгальським вогнем палають дрібні
пристрасті, пропахлий нафталіном «канаре«, єчний» побут, убогість і
страх примітивних душ - ось об’єкт Кулішевої сатири. Наступна комедія
Куліша «Хулій Хурина» (1926) - це, по суті, радянський варіант
провінційної метушні, яку в «Ревізорі» М. Гоголя влаштовують навколо
персони Хлєстакова. Таким перегуком драматург наголошував на
«неубієнносгі» холуйства, чиношанування, хабарництва, плазування
бюрократії перед сильни» ми світу сього - тільки тепер уже під
радянськими вивісками.
Подібній проблематиці присвячувалася й комедія «Зона». Оміщанювання,
моральна деградація комуніста Радобужного у центрі уваги автора.
Письменника дедалі більше починало мучити викривлення революційних
ідеалів. Реальні практика будівництва соціалізму починала покривати
Кулішеві «блакитні й червоні зорі» пеленою.
Складні світоглядні колізії, внутрішні драми митця змальовано в його
наступному творі - «Народний Малахій». Перед нами, по суті, живе
втілення «нової людини», закликами будувати яку була сповнена радянська
пропаганді 20-х років. Повіривши в заповіді соціалізму, Малахій
Стаканчик став їхнім фа« натичним проповідником.
|