Відмінник - шкільні твори з літератури

Шкільний твір на тему  «Філософські роздуми Г. Сковороди» Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні, а доказ  у відповіді до ченців: «Я стовпотворіння умножати собою ту… Світ мене не впіймає». Григорій Савич Сковорода. Видатний український письменик, філософ і педагог, обстоював права трудового народу нЖ свободу і різнобічний розвиток, на щасливе життя. Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і ... Читати далі »

Шкільний твір на тему  «Байки у творчому доробку Г. Сковороди».

План

І .     Г. С. Сковорода - видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II.        Людина - «коваль свого життя».

1.         Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Ой, пташино жовтобока».

2.         Чиста «як кришталь» совість - запорука щасливого життя у вірші «Всякому городу - нрав і права…»

3.         Воля - найбільше багатство людини у вірші «De libertate», байці «Чиж і Щиглик».

4.         «Робота наша - джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».

5.         Праця в природженому ділі - щастя людини в байці «Бджола і Шершень».

III.  &nb ... Читати далі »

Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами, Що до цілющої води Простує, занедбавши храми.М. Рильський.  Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині. Сковорода - автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, ... Читати далі »

Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної культури незаперечне. Унікальна постать української культури була наново «відкрита» ще в 1920-іро-ки, коли святкується двохсотліття з дня народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи. Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя: мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми - Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.

 

Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній найвищим творчим злетом, життю й ученню бароко ... Читати далі »

Серед натхненних співців краси нашої любої України невгасимим сяйвом палахкотить ім’я талановитого поета XX століття Володимира Сосюри. М’який лірик, він підносився до висот подвижницької самопожертви заради блага рідного краю. Образ Вітчизни незмінно окрилював його фантазію та уяву, на дихаючи на створення поезій, пронизаних палкою синівською любов’ю до України. Всі вони сприймаються як одкровення справжнього патріота і громадянина, вселяють віру в достойне майбутнє своєї Батьківщини. Свіжістю, світлою радістю, весняними надіями віє від поезії Сосюри «Солов’їні далі». Митець щасливий, що живе в одному ритмі з народом, служить йому щирим словом і чесним ділом. Його серце б’ється в грудях «молодо і дзвінко», й поет радісно сповіщає усіх:

• Краю ти мій, краю,
• Кращого за тебе я в житті не знаю!
• Кращого не знаю, далі мої сині,
• Як весну стрічати на моїй Вкраїні.

Але Сосюра - не тільки мудрий оспі ... Читати далі »

Леонід Леонов якось сказав, що справжній письменник можи народитись з великої людини. Ці слова мимоволі згадуються коли мова заходить про Максима Рильського та Володимирі Сосюру. Я вважаю, що образ поетів-гуманістів, чарівників слова, захоплює не тільки мене. Чарує поезія митців серце людини, ви» кликає нечуваної сили емоції, примушує замислюватися над сеячц сом життя. Особливо мені подобаються вірші поетів про кохання, дружбу, природу. Вони стали виразниками думок і почуттім народу, які втілювали у прекрасні поетичні форми. Не віриться, що хтось не знає поезії «Яблука доспіли» М. Т. Рильського, яка є справжньою перлиною любовної лірики, що ввійшла до скарбниці світової поетичної літератури. Цей вірш про прекрасне, пристрасне кохання, в ньому відображено красу високих людських почуттів. Основний мотив поезії взятий із життя, з народної творчості. В одній з народних) пісень співається:

• Не всі ж тії та сади цвітуть,
• Що зарання розвивают ... Читати далі »

Видатний український прозаїк І. С. Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер зображення природи, письменник, твори якого донесли до нас життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції з їх болями, радощами, проблемами. У 1879 році І. С. Нечуй-Левицький написав повість «Кайдашева сім’я». Письменник цікавився українською родиною, її духовними цінностями, її морально-етичними устроями. Письменник бачив усі складності і суперечності, які виникали в сучасних йому сім’ях. А те, що повість з інтересом читається понад 120 років, свідчить про майстерність і далекоглядність її автора.

Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їх вчинків, що принижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» - мета повісті І. С. Нечуя-Левицького. Звичайно, вислів «кайдашеві звички» ми вживаємо у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали нам наші предки. Бо хіба немає у нашому жит ... Читати далі »

Загальновизнано, що гумор - «одна з найсильніших, найцікавіших особливостей» таланту І. Нечуя-Левицького. Найвиразніше, найособливіше ця риса творчого стилю письменника виявилася в його повісті «Кайдашева сім’я». Нечуй-Левицький зумів підмітити й передати найособливіше в народному характері, зокрема погляд на життя з усмішкою, гумористично-іронічне ставлення до складнощів життя.

Змальовуючи побут родини Кайдашів, автор використовує засоби народної сміхової культури, узявши з неї не лише окремі елементи, а й ідейно-стильову багатозначність народного сміху. Ународній культурі сміх різний: доброзичливий, жартівливо безтурботний, гумористичний, ліричний, елегійний, сумний і навіть печальний, дошкульний, сатирично-знущальний. Таким багатогранним є сміх і в «Кайдашевій сім’ї».

Найперше, що привертає увагу під час читання «Кайдашевої сім’ї»,- це поєднання ліричного й гумористично-сатиричного пластів зображення. Тонкий ліризм та іскрометний гумор властиві і мо ... Читати далі »

Твір За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору», Нечуй-Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як жорстоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо - боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власність морально губить людей, вон ... Читати далі »

Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, видатний український письменник І. Нечуй-Левицький вважав своїм обов’язком говорити йому правду, будити від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями. І правда ще висловлена у такій досконалій художній формі, з таким гумором та іронією, що це викликає сміх і сльози вже в багатьох поколінь читачів, примушує їх вкотре замислитися над вічними істинами добра і зла. Перш за все ми бачимо, що життя селянина проходить у щоденній важкій праці. Вона хоч і виснажлива, але, мабуть, жоден із героїв повісті не уявляв себе без роботи. Омелько Кайдаш, окрім хліборобства, займався ще й стельмахуванням - робив вози та інші вироби з дерева. Карпо і Лаврін підробляли хурщиками: наймалися возити до залізниці з панських сахарень та млинів цукор і борошно. Уся сім’я, зібравши власний урожай, йшла заробляти у пана снопи, щоб розрахуватися з податками і на свої потреби залишити дещицю. Отже, ми ... Читати далі »

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi - оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм - йшли працювати на панське поле за снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як і кожного гарного майстра. Бачимо в повісті і нові реалії пореформеної доби - щоб заплатити непомірні податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кіньми панський цукор і борошно до залізниці. До громадського життя селяни здебільшого байдужі, адже їхня психологія формувалася ще за кріпаччини, коли про все думав п ... Читати далі »

Іван Семенович Левицький (1838-1918) (літ. псевдоніми - І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левиць-кий 2 квітня 1918 р. Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х - 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника - «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ - поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом. Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів - селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль ... Читати далі »

І. Нечуй-Левицький - видатний український письменник. Його улюблена тема - український народ з його красою і багатством душі. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. В них дуже яскраво і мальовничо зображене життя людей, з їх святами і незгодами, любов’ю і ненавистю. Гарним прикладом цьому є повість «Кайдашева сім’я». Головою родини був Омелько Кайдаш. За панських часів йому довелося пізнати тяжкої,  виснажливої праці,  про що свідчить його зовнішність.   «Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве і бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною. Але Омелько не лякався роботи. І в кожний віль ... Читати далі »

Одне з найпочесніших місць в українській літературі належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому. Зі сторінок його творів ми дізнаємося про життя тогочасного села, про звичаї народу, про безліч людських характерів, сплетіння яких і породжує живу тканину його романів і повістей. В повісті  «Кайдашева сім’я»  розповідається про родину Кайдаша та звичаї і порядки пореформеного села. Сім’я Кайдашів - типові сільські мешканці. Усі вони пра-цмжиті: чоловіки заробляють на життя тим, що працюють у Молі, роблять вози, жінки - готують страви, дбають про хату.  Але характери усім письменник дав різні. Реалістичне зманювання персонажів спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоплюємося прекрасними описами Ювнішності персонажів, забуваючи про жорстокість і бездушність світу. В образі Омелька Кайдаша ми бачимо працьовиту людину, іле його гарні риси вбивають любов до випивки, дріб’язковість тощ ... Читати далі »

Вся повість Нечуя-Левицького пройнята гумором, іноді дуже «штиричним. Буденна поведінка Кайдашів викликає сміх у читача. Своїм твором письменник показав обмеженість, неосвіченість, сварливість та грубість колишніх кріпаків та їх дітей, вісі не можуть звикнути до нового господарювання, намагаються загарбати собі побільше, не можуть поділити господарство Іласної родини. Кайдаші влаштовують постійні бійки та сварки через дрібниці. Нечуй-Левицький доводить читачеві, що духовна роз’єднаність - це лихо, яке отруює кожний день життя І батьків, і їхніх дітей. Мені сподобалася повість «Кайдашева сім’я» насамперед тим, що всі події виписані І. Нечуєм-Левицьким в гумористично-сатиричному дусі. Комічні ситуації дуже повно розкривають образи Кайдашевої родини, їхню духовну порожнечу, дріб’язковість їхніх інтересів. Ми бачимо, як люди відходять від духовних цінностей, і життя цілої родини ламається, втрачає сенс. Матеріальні нестатки знівечили, отруїли життя цієї родини. Ця повіс ... Читати далі »

І. С. Нечуй-Левицький збагатив українську літературу творами про українську старовину, детально змальовуючи україн-ш.ку природу, звичаї і побут селян, традиції українців, їхні повсякденні справи. Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, леваду. Автор добре знає життя селян, майстерно відображає деталі оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Родина Кайдашів, як і всі інші, живе за цими не одне сторіччя встановленими правилами: працюють у будні, ходять до церкви у неділю та свята, постяться по п’ятницях, йдуть на прощу до Києва. Але разом з тим вічна, як саме життя, звучить і тема кохання. Хлопці і дівчата збираються на вечорниці, знайомляться, закохуються, одружуються… Лаврін знаходить чарівну Мелашку, Карпо відповідно до свого похмурого характеру підбирає собі горду Мотрю. Сварки і лайки, навіть бійки, відбуваю ... Читати далі »

Шкільний твір за повістю І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола - головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумовлює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із неволею і не бачать ніякого виходу. Один із них - Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чоловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима…» Глибокі зморшки на щоках, на лобі, грубі руки - все це ніби казало, що йому важко жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими руками хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю, позбавило радості в житті. Врешті-решт, старий Джеря помер. Автор робить висновок, що причина тому - непосильна праця і напівголодне існування: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пі ... Читати далі »

П’єса «Наталка Полтавка» І. Котляревського - один із перших драматичних творів нової української літератури, який реалістично змалював життя українського села XIX століття. В основу сюжету автор поклав типові моменти дійсності: віддання дівчини заміж за багатого, нелюба і розлучення з коханим парубком, бідняком. В народних піснях, думах того часу теж дуже часто зустрічається подібна життєва ситуація. Тому головна героїня п’єси «Наталка Полтавка» - цілком типовий образ української дівчини, представниці народних мас, який завдяки вдалому перу письменника об’єднав у собі найкращі риси дівчини-українки: розум, любов, добре серце. її духовна сила і чарівна краса дивують нас і зараз. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це - образ чесно роботящої, здібної селянської дівчини, багатою душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: «Золото - не дівка!… Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, - яке в неї добр ... Читати далі »

«Наталку Полтавку» І. Котляревського називають «праматір’ю українського театру». Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався цілий світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя. Мабуть, немає в Україні театру, де б не зверталися до цієї п’єси. Все в ній приваблює: і чудова мова, і виразні діалоги, і зворушлива історія кохання… Та є ще одна обстоятельство величезної популярності «Наталки Полтавки» - мелодійні пісні, створені видатним українським композитором М. В. Лисенком. Завдяки чарівній музиці «Наталка Полтавка» стала улюбленою оперою, яку хочеться не лише дивитися, а ще й слухати і насолоджуватися. Роль пісень у драмі І. Котляревського надзвичайно важлива. По-перше, вони створені на основі народних, що забезпечило п’єсі неповторну атмосферу, задушевну й урочисту, веселу і серйозну. Не можуть не зворушити пісня Наталки «Віють вітри» і пі ... Читати далі »

«Енеїда» І. П. Котляревського з’явилася у той час, коли на українських територіях царської Росії розформовувалися ко-оацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу, що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток народу. Але художня література живилася соками народної мудрості, гумору і пісні. Саме І. П. Котляревський у 1798 р., коли вийшли з друку три перші частини «Енеїди», засвідчив існування українського народу як фізичної і духовної реальності. Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу.

 

Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудовани ... Читати далі »

Комедію «Хазяїн» І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави «Хазяїна» пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У цій комедії автор проявив себе драматургом-новатором. Це відразу вловили і критика, і глядачі йе тільки в Україні, а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета «Театральньїе известия» дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почер ку драматурга:

• Малороссийский он Островский,
• Фотограф родини своей.
• Его перо лишь правдой дшшит…

Свої твори І. Карпенко-Карий написав у 80-ті роки XIX століття, тобто у той час, коли в суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові капіталістичні відносини. Почалося інтенсивне класове розшарування. Основний клас тогочасного су- спільства - селянство розділилося на дві нерівноцінні кількісно верстви: «хазяїв» та «голоту». З першої відокремилися капіта-лісти-аграрії, а з « ... Читати далі »

Український театр довгий час змушений був розробляти селянську тематику з етнографічним ухилом, бо інакше б українське слово не звучало зі сцени. Та це дало можливість театру розвиватися, швидко пройти шлях оновлення. Своєрідним знаком оновлення української драматургії була п’єса «Хазяїн» І. Карпенка-Карого. Соціально-сатирична комедія - це новий тип твору для тогочасного театру, бо в ній розв’язуються проблеми сучасного авторові суспільства - становлення нової сільської буржуазії. Яка ж вона, та нова буржуазія? А от як Терентій Гаврилович Пузир. З розмов діючих осіб читач дізнається, що колись Пузир з дружиною тяжко працювали. Отже, це неміряне багатство зароблене чесною працею? Тоді чому ж не так багато подібних багатіїв з’явилося у суспільстві? Що, інші працювати не вміють? Виявляється, Пузир не гребував ніякими засобами, аби збагатитися. І один зі шляхів збагачення таких людей бачимо, коли розгортається афера з вівцями та вдаваним банкрутством. Мало того, заробл ... Читати далі »

Учнівський твір За п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч».  Герасим Калитка - сільський багатій, у якого є двісті десятин землі. Та це його не задовольняє, він прагне збільшити свої володіння. Про свою мрію він говорить: «Ох, земелько… Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку…» Власницькі прагнення цього черствого і занопадливого «стяжателя» сягають далеко. Він упевнений, що настане день і він скупить усю землю навкруги. Жадоба збагачення - єдина пристрасть Калитки. Вона повністю ним заволоділа. Навіть уві сні глитай марить: «Кругом, кругом усе моє». Калитка - трудолюбива людина. Він не доспить, не доїсть і не прогуляє, але і своїм рідним та наймитам не дає перепочинку. Бо праця, він вважає,- то гроші, багатство. Він часто дорікає наймитам, що вони мало роблять, але багато їдять: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Власницькі інтереси навіть родинні та батьків ... Читати далі »

Яким ви уявляєте собі пузир? Звичайно ж, великим, круглим, бо він зібрав в собі багато-багато повітря. І щоб йому вирости, потрібно ще й ще. Отак і Терентій Гаврилович Пузир із п’єси «Хазяїн» забрав собі багато-багато грошей, землі, овець. А хоче ще й ще. В основі кожного драматичного твору, якщо ви не забули, завжди лежить конфлікт, що є наслідком життєвих суперечностей. Який же конфлікт у п’єсі «Хазяїн»? Він досить своєрідний. Капіталіст-мільйонер Терентій Пузир перебуває в постійному непримиренному конфлікті не просто з окремими людьми, а й з самою суттю життя, з його вищою справедливою метою. На земельних володіннях цього «пузиря» розташовано кілька великих економій, де працюють сотні робітників. На його степах випасають сорок тисяч овець, вирощують сотні тисяч пудів пшениці і таку кількість буряків, яка забезпечує роботу цілого цукрового заводу. Хазяїн має свою контору, штат управителів. Розглянемо, як же досягнув глитай Терешко такого високого рівня економічно ... Читати далі »

Людину завжди приваблювали гроші, бо давали владу. Саме тому вона тяглася до них, іноді забуваючи про честь, совість. Але бувало й так, що вона зовсім перетворювалася на глитая. Саме таким постає переді мною Терентій Гаврилович Пузир, людина смішна і одночасно страшна. Образ Пузиря розкривається в розмовах із багатьма людьми. То ми бачимо, як хазяїн розмовляє з робітниками, то із Золотницьким - інтелігентом-поміщиком, то з дочкою, то з Феногеном. І з усіх епізодів постає перед нами людина, що за «сорок літ» розгубила свої людські почуття; замість цього з’явилися нікчемність, безглуздя, жадоба, гонитва за наживою. Пузир став «Крезом», як з іронією називає його Золотницький. Та він і дійсно став таким: зовсім не замислюється над життям бідних - йому треба від них тільки брати, брати… «Робочого чоловіка не можна… нагодувать іншим, білішим хлібом: він буде раз у раз голодний…»; «нам нужен дешевий робітник - без дешевого робітника хозяйство вести годі…» Стає страшно від ... Читати далі »