Відмінник - шкільні твори з літератури

Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як «плаче» бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво? Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися. Чудові спогади про дитинство, в якому на кожному кроці трапляються дива. Зберіться із силами, з думками і почнемо шукати духовну велич і моральну красу людини в кіноповісті Довженка «Зачарована Десна». Що треба зробити найперше? Прочитати повість. Вона невеличка, і ви швидко упораєтесь. Далі потрібно знайти цитати, які характеризують персонажів. Ви скажете, що їх там не так вже й мало. Це правда, але нам потрібні лише основні: батько, мати, дід, прадід, баба та ще, може, дядько - родичі Сашка.Кіноповість сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. Вся вона - вінок із ніби задуш ... Читати далі »

Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті «Зачарошіна Десна», як і в інших своїх творах, неповторну красу природи. Через увесь іиір проходить образ зачарованої Десни. У своїй «Автобіографії» О. Довженко писав: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не Може бути митцем. Та й не тільки митцем…» Органічна єдність людини і природи - ось що передусім характеризує палітру Довженка-художника. Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно зміню-гться. Наприклад, картини рятування затопленців уже не забудеш ніколи.  «…Сходило сонце. Картина була незвичайна, наче сон чи казка. Осяяний сонцем, перед нами розкривався зовсім новий світ. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав - все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці». Блискуче відтворена Довженком природа служить емоційним акомпанементом, ліричною паралеллю до настроїв героя: «Світ одкривається ... Читати далі »

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну. Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому історична доля української нації є центральною темою у творчості письменника.

Майже всі твори митця - це розповіді про українців, людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав працелюбний і краси ... Читати далі »

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в ... Читати далі »

Читаючи повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», я ніби опиняюся серед казкової природи, «серед вічного шуму річки, серед довгих плакучих трав, серед зажурених гір» - серед дивовижного світу. Цей світ має своїм джерелом гуцульську міфологію, українські повір’я часів сивої давнини. Мене чарує його незвичайність, його краса та фантастика. Міфологічний світ йде від дихання гір, від «суму чорних смерекових лісів», від стрімкого бігу струмків, які весело дзюрчать, збігаючи з далеких й близьких верхівок гір. Де ще можна сховатися нечистій силі, аріднику, як не серед цього царства природи?! Де ще можна зустріти лісовиків, як не у лісі, де вони «пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серн»? Тут можна зустріти й веселого чугайстра, «який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки», і почути такий страшний голос сокири.

Із самого малечку людина чує розповіді про міфологічні істоти, про живий дух природи, і не лише чує, а й сама бачить б ... Читати далі »

В повісті дві сюжетні лінії. Перша - це тема протесту проти кріпаччини, неволі. Друга - тема кохання. Вічна тема. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Боротьба за своє кохання до Остапа - це її жіноче виявлення свободолюбства, прагнення вирватися із неволі моральної. Соломія надзвичайно рішуча. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. її жахають палаючі плавні, але вона не відступає від своєї мети - знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, сили її кохання звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Ніжне кохання і товариська виручка, жіночність і мужність органічно поєднуються в характері героїні. Гинучи в дунайських хвилях, Соломія сміливо дивиться смерті у вічі, відчуває, як «невгамовні сили життя встають і пруться, і ... Читати далі »

Твір за п’єсою М. Куліша «Мина Мазайло».

Вершиною комедійного таланту Миколи Куліша стала п’єса «Мина Мазайло». Але в цій комедії автор порушує досить серйозну проблему. Проблему нп« ціональної свідомості українців, а також мовну проблему, яка не втратила актуй альності і сьогодні. Харківський службовець Мина Мазайло - головний персонаж п’єси - прагне будь-що пробитися до «власть імущих». А щоб досягти цього, переконанні! він, слід зректися своєї предківщини, змінити «недоброзвучне» «плебейськії прізвище на Сіренєва, Розова, Тюльпанова, на крайній випадок - Мазєніна. Коротше: відмовитися від українства, від материної мови, зректися власного «я». Цим він сподівається підвищити своє службове становище, здобути авторитет серед службовців.

Чим не новітній Мартин Боруля?

Тепер таких безбатченків-перевертнів називають манкуртами. Цей національний нігіліст ненавидить свій ... Читати далі »

1923 року Микола Куліш пише п’єсу «Мина Мазайло», темою якої є міщанство й українізація. Свою комедію письменник створив на «живому матеріалі», чкий дало йому спостереження над запроваджуваним у 20-ті роки процесом українізації. У п’єсі поставлено одвічне питання: бути чи не бути українській мові? Комедію цю свого часу хтось із критиків назвав «філологічним водевілем» - малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 року, як рентгенівське проміння, нпсвітила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове гаяти Україною. Твір Миколи Куліша висвітлює проблеми русифікації України, ику у 1920 році більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою «україиізацією». Уже з перших реплік героїв комедії стає зрозумілим, шо це «філологічна і п’сса». Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище і шукає вчительку, яка б навчила його правильно говорити «по-руському». Він рішуче ... Читати далі »

Микола Куліш - одна з найтрагічніших постатей української драматургії доби «розстріляного Відродження». До кожного з наших корифеїв ми можемо прийти на могилу поклонитися, а Микола Куліш, востаннє обізвавшись з політичного ізолятора на Соловках 15 червня 1937 року, зник у безвісті. Та не зникла драматична спадщина письменника. Зараз Микола Гурович Куліш повернувся до нас своїми творами, в яких висвітлюються одвічні проблеми людського життя. Частина спадщини драматурга присвячена долі українського села 20-х років. Цедрами: «97», » Комуна в степах», «Прощай, село». Які проблеми хвилювали автора? Голод після громадянської війни, пошуки шляхів нового життя на селі, усвідомлення цінності людської особистості.

Трагедія «97» - це змалювання побутового життя селян під час нестерпного голоду. Автор у п’єсі показав нам боротьбу незаможників проти глитаїв Гирі та Годованого. Дев’яносто сім незаможників слобідки Рибальчанської піднялись на боротьбу з гол ... Читати далі »

Українське село… Скільки йому було присвячено творів нашими видатними письменниками і поетами; скільки йому довелося винести! Із п’єс Миколи Куліша постає переді мною воно, розп’яте голодом, здичавіле, жебрацьке; село, де, як і завжди, йде боротьба між багатіями та бідняками. Останні вірять, що прийшов, нарешті, їх час, що доля усміхнулася до них, що чекає їх комуна або колгосп, які дадуть їм те, про що вони мріяли - землю і владу. Але чи не марні ці сподівання? Якщо розглядати село двадцятих років, то треба неодмінно зупинитися на п’єсі «97». Дев’яносто сім незаможників  стають  символом  непохитності, вірності ідеалам комуни. Але чи потрібні були ці ідеали, коли «варити он нічого! Голод заходить!»? Це говорить дружина Стоножки - Ганна. І ніби вторять їй голоси і Орини, яка каже Огирю про хліб: «Хоч понюхати дайте, а то ж усе сніг та сніг»; і самого Стоножки: «Світ в очах отак хилиться, крутиться… Запоморочилось у голові так, що іноді не знаю, де я й ... Читати далі »

Якщо ви хочете дихати свіжим повітрям, поспішайте у село, де зустрінетесь з героями Миколи Куліша.У цьому розділі ми з вами знову опинилися у селі. Але зараз ми його побачимо за часів Радянської влади. А нашим гідом буде Микола Куліш. Заглибимося трохи в біографію Миколи Куліша. Народився він у 1892 році на Херсонщині. Вже п’яти років відправили його пастушкувати, та ще й нянькою довелося йому бути. Тому Микола скоріше пішов вчитися: спочатку до народної школи, а потім до училища. Але звідти його виключили за симпатії до поглядів РСДРП. Куліш вступає до Олеш-ківської земської гімназії. Але її раптом закрили. Мріючи одержати атестат зрілості, він екстерном складає іспити за гімназичний курс. У 1914 році його бажання здійснилося. Микола мріє про університет. Але розпочалася світова війна. Що поробиш, треба було йти до Одеської школи прапорщиків, а згодом їхати на фронт. Замість університетських знань прийшлося здобувати військових. У 1919 році він формує Дніпровський ... Читати далі »

По поемі М. В. Гоголя “Мертві душі”. Павло Іванович Чічіков був сином бідних дворян. Відразу після народження “життя глянуло на нього… кисло-неприємно”. Хлопчик запам’ятав зі свого дитинства тільки човгання й кашель батька, писання над прописами, щипки за вухо й вічний батьківський рефрен: “не бреши, слухай старших”. Однак ці батьківські наставляння Павлусь забув, а от інше - “бережи й збирай копійку” - виконав у точності. “Всіх перешибешь на світі копійкою”, -говорив Іван Чічіков, і слова ці глибоко запали в душу хлопчика. Шлях Павла Івановича Чічікова до успіху був довгим і незвичайно важким. Тому головний герой “Мертвих душ”, незважаючи ні на що, заслуговує поваги. Почавши свою кар’єру з посади дрібного чиновника, Чічіков зумів виділитися з маси нерозвинених і обмежених товаришів по службі не цілком чесним шляхом. Ступнувши на наступну сходинку кар’єри, Павло Іванович відчув, що стіни, що оточували його, подаються: далі всі пішло ... Читати далі »

Восени 1833 року був написаний пушкінський Мідний вершник. Поема мала підзаголовок: «петербурзька повість». І в цей же час починав створювати свої петербурзькі повісті Гоголь. Пушкіна й Гоголь одночасно в поезії й у прозі починали висвітлювати більшу петербурзьку тему в нашій літературі, продовжену за ними Некрасовим, Достоєвським, Блоком. Ця тема відкрила в наших письменників особливий жанр «петербурзьких» добутків. У російській літературі північна столиця показана фантастичним містом: у ньому сполучалися й переходили друг у друга до крайності протилежні облики - велич і незначність, бюрократична махина імператорської влади й темне, дрібне життя «петербурзьких кутів». «Місто пишний, місто бідний…» - так Пушкін в одному віршованому рядку й у простих словах об’єднав контрастні петербурзькі «обличчя». Ми бачимо, читаючи повести Гоголя, як це протиріччя розростається в нього в непомірних гіперболах, у колосальному розмаху гоголівського сміху й у ліричній напрузі вболів ... Читати далі »

Романтика козацького побуту і звичаїв знайшла своє відображення у повісти М. Гоголя «Тарас Бульба». За словами В. Бєлінського, Гоголь у повісті «вичерпав усе життя історичної Малоросії і у дивному художньому творінні назавжди відтворив її духовний образ». «Тарас Бульба» - частина книги «Миргород», до якої також увійшли «Старосвітські помішики» (опис старовинного поміщицького життя), «Вій» (фантастична історія) та «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (побут та звичаї суддівства). У збірці «Миргород», як у дзеркалі, відбито давнє українське життя з його ідеалами і негараздами.

У повісті «Тарас Бульба» Гоголь виразив ідеал козацького жігггя. народне прагнення до національної і соціальної волі. Він називає козацтво неабияким явищем руської сили, яке вийшло з народу під вогнем біди. Змальовуючи Запо:, рожжя і життя козаків на Січі, Гоголь описує жорстокий чоловічий побут коза4 іпва, славного воїнства. Він не ідеал ... Читати далі »