Відмінник - шкільні твори з літератури

Здорові були, мамо! Ось вирішив написати, хоча не знаю, чи варто це робити? Чи вважаєте мене ще за свого сина? Але може забули? Якщо так, що ж, я вас не засуджую… Здається, на це заслуговую я. Але хочу написати про своє тутешнє життя, про думки, які, мов чортяки, лізуть у голову, про тяжку роботу та кайдани. Якби ви знали, рідненька, як тут гірко! Прийду ввечері, стомлений, й починається. Дитинство. Не дай, Боже, ще комусь пережити таке. Ніколи не забуду свого нікчемного прізвиська - виродок або Чіпка. А може, так воно і є? Як ще можна назвати людину, яка без жалю здатна вирізати цілу сім’ю. Звісно, так може зробити тільки страховисько, виродок. Значить, я і є. Чіпка. Але ж, мамо, чому до мене всі стави ... Читати далі »

Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про болі та радощі людей - працьовитих, щирих, добрих. Таким постає перед нами соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник обрами жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдох’и. Всі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху до щастя. Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів’яла дівоча врода вробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався 3 Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ, як виявилося, втік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце так «щастя» впало на її безталання. Потім народився Чіпка - сподівалиася виростити його та й жит ... Читати далі »

Де ж та правда на світі? П. Мирний

Кінець XX - початок XXІ століття. Цей період важливий тим, що в українській літературі з’являються поети і письменники, імена яких відомі і шановані і зараз. Виайомлюсь з творчістю Панаса Мирного - майстра психо-пі’іііого роману. Я захоплююсь його тіворами, бо вони легко ітпються, з цікавістю сприймаю епізоди оповідань. І майже в іисному із них відчуваю гостроту проблеми, протилежність ха-іНтсрів. Всім відомо, що твори художньої літератури змушу и. нас замислюватися над різними явищами. Один із таких - імя Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». На Кований ще у минулому столітті, він і зараз хвилює нас траге-і іо життєвого шляху головного героя Чіпки Варениченка. Кожна людина народжується для щастя, радощів. Кожна Мити бажає своїй дитині світлої долі. Прагнула до цього і Мот-нп, мати Чіпки, але всі мрії і сподівання розбивались об ... Читати далі »

Твір  За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозвучні відповіді на них дають самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитись і знайти свою відповідь. Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, Панас Мирний хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали сотні. Не від боягузтва, не від слабкості, не від хворої психіки став убивцею Чіпка. А від чого ж? І чи варто його виправдовувати? Якщо б мені випала доля стати учасником судового процесу над Чіпкою Варениченком, я обрала б собі не роль захисника, а роль судді. І свою звинувачувальну промову я почала б словами: найбільша цінність на землі - людина, позбавляти її життя руками іншої людини - найтяжчий злочин. Звичайно, не можна не говорити пр ... Читати далі »

Твір За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Лиш бачу пожежу душі, З юрбою дивитися лину: Горять в серці райські кущі, Диявол стає на заміну. І серце - як дикий вогонь, Вогонь, що не можна приспати, І доторк священних долонь Не заборонить палати. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - глибоко психологічний твір, у якому зображено, як народжується, росте й розвивається необорима сила, яку чомусь назвали « пропащою силою». Доля Чіпки вже була вирішена з моменту його народження, коли з’явилася на землі його душа, коли злісна пітьма материнської хати увійшла глибоко в душу, поставила на ній печать дявольського вогню, вкинула в сухий хмиз ще сонних по-цуггін маленьку іскорку, яку люди роздули у вогонь всепожи-: ш так швидко, як тільки змогли. Погонь завжди палив Чіпчину душу, а хто розпалив його? Якби Чіпка не зустрів на своєму шляху перешкод суспільного Ляду тих часів, то, можливо, передав би цей вогонь серця своєму. Нові, якби міг у ... Читати далі »

Зачитувались ви коли-небудь літературою про розбійників? Так, так, про тих, що грабують на великих шляхах вночі, а може, й серед білого дня; про тих, що вбивають, вирізають цілі сім’ї. Я не закликаю вас на шлях розбійництва, тому не шукайте, де можна дістати зброю. Просто ми з вами зараз будемо говорити про один пригодницький роман, правда, не зовсім пригодницький, але пригоди там, запевняю вас, є. Є там страшна несправедливість, від якої головний герой і пішов хибним шляхом, є і чарівне кохання, яке змогло зробити розбійника чесною людиною, і знову несправедливість, яка приводить до того, що герой вирізає сім’ю. Так, я розумію, що тут немає ні піратських кораблів, ні взятих у полон невільниць, ні «мордобою» з ефектними трюками - до цього в часи Панаса Мирного ще не додумались, особливо розповідаючи про життя селян. Звичайно ж, книжок про піратів і в ті часи було достатньо, але ж пірати були в морі, а не в українському селі.

Темою роману «Хіб ... Читати далі »

Я не поет і не історик. Я - піонер з сокирою важкою. (П. Куліш)

Пантелеймон Куліш був суперечливою особистістю. Безумовно талановитий, він ніколи не був особливо скромним в оцінці своєї діяльності, але вважав, що основу його життя визначала культурологічна діяльність. Куліш, за словами Миколи Зерова, був «піонером культури на Україні». Щоденна, копітка, подвижницька праця на ниві української культури. Пантелеймон Куліш захопився ідеями слов’янського єднання, які підносилися у Кирило-Мефодіївському братстві, і відтворив їх у романі «Чорна рада», у «Повести об украинском народе» та в інших творах. З учасниками братства Куліш зустрічався рідко, бо в цей час жив у Петербурзі, де працював старшим учителем словесності в гімназії та лектором російської мови в університеті, студіював іноземні мови, віддавав усього себе науковій праці. Але захоплення ідеями товариства наштовхнуло його на думку про особливу важливість України і про право її на окреме ... Читати далі »

Пантелеймон Куліш є автором п’яти поетичних збірок і десяти поем, великої кількості перекладів, балад, дум, байок. Такий значний поетичний доробок охоплює багато тем, але в центрі постійної і незаперечної любові поета стоїть Україна. Багато в чому поетична творчість Куліша співвідносна із творчістю Тараса Шевченка. Єдине, що він не сприймав - це радикалізм шевченківського слова. Бунтарство, гайдамаччина, повстання, всілякі народні зрушення не були властиві поезії Куліша:

• На ж дзеркало всесвітнє, визирайся.
• Збагни, який ти азіат мізерний,
• Своїм розбоєм лютим не пишайся,
• Забудь навіки путь хижацтва скверний
• І до сім’ї культурників вливайся.

Куліш багато розмірковував над природою бунтарства козаків і дійшов висновку, що козаччина була, мовляв, тільки «буйним цвітом, а іноді й колючим будяком серед нашого дикого степу». Така позиція Куліша викликала до нього одверту воро ... Читати далі »

Задум написати історичний роман зародився в Пантелеймона Олександровича Куліша на ранньому етапі його творчості. Цю ідею він виношував понад десять років: знайомився з козацькими літописами, записував історичні пісні, думи, перекази, легенди, в яких розповідалося про складну політичну боротьбу за гетьманську булаву 1663 року. Куліш показав боротьбу за владу між Якимом Сомком і Іваном Брюховецьким, які добре знали один одного і відчували взаємну ненависть. Сомко зневажав Брюховецького за низьке походження, здатність скоїти злочин, за брехливість, позування, улесливість. У свою чергу, Брюховецький відповідав Сомкові тим же самим пихатість, зневагу до черні. Можна тільки здогадатися, як пережив Іванець катання на свині по всьому місту за те, що Сомко застав його біля своєї постелі з ножем у руці, звинуватив у злочинних намірах. Звичайно, Кулішеві як авторові треба було віддати свої симпатії комусь одному, і він обрав Сомка, який видавався авторові достойним булави. І с ... Читати далі »

Давно ми вже з вами не воювали. Усе кохання та кохання, все собори та храми. Проте і зараз будемо не стільки воювати, скільки радитися. Зате з козаками. Згадайте, шаблі на боці, залихвадькі вуса, ще й оселедці зверху до рота лізуть. Чим не романтика? Так ось. На раду нас буде вести Пантелеймон Куліш. Його творчість припадає на 50 - 60-і роки XIX століття. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням російського самодержавства задушити українську мову і культуру. Ім’я Панька Омельковича Куліша повертається до рідного народу. Творчість і вся його діяльність і за життя, й після смерті сприймалися й оцінювалися неоднозначно. Насамперед у силу суперечливості світогляду письменника. Народився Пантелеймон Куліш в 1819 році на Чернігівщині. Цікаво те, що батько його походив із козацької старшини, а мати була дочкою сотника. Тому звернення у своїй твор ... Читати далі »

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» став визначною подією в історії української літератури. Він вказує стежку в світ козацтва, де поряд йдуть любов до Вітчизни, лицарська відвага і мужність. Автор поетизує цей світ, намагаючись і нам передати його духовну красу, безстрашність, його братерство і патріотизм. Козаки присвячують своє життя Україні заради її щастя, її кращої долі. Тому всі вірні сини своєї землі намагаються дістатися Січі і боротися за волю, за незалежність Батьківщини. Повелось це ще з років гетьманства Богдана Хмельницького. Тоді «піднявсь страшенний, невгасимий пожар із Запоріжжя - піднявсь на ляхів і на всіх недругів Отчиз-ни батько Хмельницький». Був він щирим «батьком» для козаків, і саме тоді «розлилась козацька слава по всій Україні».

Але і після його смерті вона не вмерла - залишились лицарі, які продовжували його справу. Іван Шрам, який хоч і надів попівську рясу, не втратив козацької відваги і будь-якої хвилини міг с ... Читати далі »