Відмінник - шкільні твори з літератури

Тема історичного минулого завжди приваблювала сучасних письменників. І це не випадково, адже не одна чорна навала сколихнула нашу рідну землю! Хто тільки не хотів загарбати тебе, моя “Україно! Скільки грабіжників зазіхало на багатство і незалежність стольного міста Києва! Вони приходили до тебе, столице, з вогнем і мечем і гинули на твоїх майданах, біля твоїх стін, на стрімких берегах Дніпра. У народі ти завжди був символом непохитності, непереможності і вічної слави. До історичної тематики звернувся у своїй творчості і відомий український письменник Іван Кочерга. Одним з кращих його творів є романтична драма «Ярослав Мудрий». З неї ми довідуємося, що коріння нашого народу сягає далеко в глиб віків. І.Кочерга змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання. Почуттям любові до рідної землі пройнята вся поема. Усі руські люди, дійові особи п’єси - палкі патріоти. Так, Микита, син новгородськог ... Читати далі »

У творчій спадщині письменника-драматурга Івана Кочерги є багато драматичних поем та історичних драм. Серед всіх творів визначне місце займає «Ярослав Мудрий» - драматична поема, основою якої автор взяв історичні події XI ст., коли князем Київської Русі був Ярослав Володимирович, прозваний у народі Мудрим. З багаторічного князювання Ярослава драматург взяв лише невеликий період з 1030 по 1036 рік. Це був час, коли Ярослав Мудрий після тривалих війн з удільними князями і зовнішніми ворогами Русі міцно закріпив за собою великий київський престол і приступив до здійснення давно поставленої мети - високо піднести культуру Руської землі.

Ярослав Мудрий…Яким же він був? Цікава і складна, дуже суперечлива постать. У цьому герої Іван Кочерга втілив мудрого князя, ніжного, щирого, доброго батька і просту людину. Образ князя у драмі найбільш повний, розкритий з різних боків. Він постає перед нами і як великий воїн, і як видатний державний діяч. Вражає ... Читати далі »

Одна з найкращих драм Івана Кочерги - «Свіччине весілля». В ній драматург звернувся до подій XV-XVI століть, коли Київ перебував під владою литовських феодалів. Темою цієї драматичної поеми є заборона світла і боротьба київських міщан проти неї. Трудящі не миряться з неволею. Вони ведуть боротьбу за правду, за волю, за світло проти влади литовських князів. Ремісники обурені утисками гнобителів, а зброяр Свічка готовий покласти голову, але добути князівську грамоту з дозволом запалювати світло:

• Ø ..Життя не пошкодую, А привілеї наші поверну!

Коли Свічка повертається на Поділ, відразу віддає грамоту ремісникам. Він закликає боронити свої права, але через деякий час люди розуміють, що мирним шляхом справедливості не добитися. Іван Свічка очолює боротьбу з гнобителями і веде за собою людей, які вірять йому, шанують його невичерпне духовне багатство, благородство і шляхетність його моральних принципів. Навіть пани визнають силу, розум, мужність т ... Читати далі »

Шкільний твір. Мевситима душа письменника з отим її  «ветрег ііго» прагнула черпати з усіх культур,  з духовних набутків народів Заходу і Сходу, черпала, щоб передати потім все це своєму народові.- О. Гончар

Творча спадщина Івана Франка є цінним надбанням у всій українській літературі, вона посідає значне місце в історії України. Багато проблем піднімав Каменяр під час написання своїх творів. Але головне в творчості Франка це те, що все йде від

народу, від рідної землі. Серед узгір’їв у долині, упродовж берега маленької річки розкинулося невеличке село письменника - Нагуєвичі. І кожний з нас, напевно, зупиниться під дубом, що височить на пагорбі. А в бурі рев, як громи навесні Ламали твоїх велетнів корони, У твоїх криївках шукав я охорони. Від цього велетня йде шлях до села, до батькової кузні, яка на все життя залишила яскраві спогади. Це свідчить про те, що з самого дитинства Великий Каменяр був завжди зі ... Читати далі »

Шкільний твір. Геній українського народу Іван Франко піднісся над століттям. Його «Вічного революціонера», «Безмежне поле» співатимуть волелюбні хори, а він… а він зігнутий, у благенькій одежині, з буханцем хліба під пахвою йшов додому і був похований у чужій сорочці, у чужому склепі. Важко жилося цій людині, тому, мабуть, він так правдиво описав життя всіх верств народу України. Тяжке життя ук: раїнців мріяв покращити. Переживав за долю селянина, а ще більше - за долю робітника. Він перший на Україні пише повість про життя робітничого класу та його боротьбу з експлуататорами. Назва твору алегорична - «Борислав сміється». Борислав,сміється тт це значить, що Борислав бореться. Розвиток капіталізму в Західній Україні призвів до страшної експлуатації зубожілих селян, які потяглися в надії на заробіток до Дрогобича, де були знайдені поклади нафти. Капіталісти, малі й великі, їхні посібники, різні зайди налетіли на ці місця за прибутками. Знали, що тут добре можна нажити ... Читати далі »

В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою. Лірика Франка - це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду. Ліричний герой Каменяра - це не тільки він сам, не тільки образ передового громадського діяча, це вся історія українського народу, невід’ємною частиною якого визнавав себе поет і якому віддавав усі свої сили. У 1887 році вийшла збірка «З вершин і низин». Ліричний герой цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість, революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще. Відкриває збірку величальна пісня, яка славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю. Вічний революціонер - Дух, що тіло реє до бою, Рве за поступ, щастя й волю… Поезія п ... Читати далі »

На Зламі XVI-XVII ст. найоригінальніщим письменником був Іван Вишенський. За припущенням І. Франка, у житті І. Вишенського повинна була трапитись якась подія, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Іван Вишенський викриває несправедливість, брехливість, лицемірство, ненависть до простого люду, розбещеність не лише польського, а й українського панства, особливо ж вищого духовенства. «Була се натура проста й сильна, що не вміла кривити душею. Яка то щира і сміла душа і яке живе та міцне слово були у нашого письменника!» - із захопленням відгукувався про нього Іван Франко. Іван Вишенський писав послання і політичні трактати, в яких обстоював життєві інтереси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. Найвизначніші його твори - «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до епіскопів». Послання не втратили своєї актуальності і в наш час. Ідею ... Читати далі »

Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка «Зів’яле листя».

Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» - це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. «С самого сердця драма», - пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші - це тр «жмутки» зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісеїґ і воно, підхоплене вітром кохання, зникає назавжди. «Розв вайтеся з вітром, зів’ялі листочки, розвивайтесь, як тихе зітхання!» - чуємо ми в одній з пісень. У «першому жмутку» ми знайомимося з нашим героєм дізнаємося про його нерозділене кохання. Він щиро покох дівчину, але соромиться сказати їй про своє кохання і дуже ві цього страждає. Лише раз він розмовляв в коханою та говорив їй якісь не значні слова, соромлячись сказати п ... Читати далі »

Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут».

 Іван Франко - великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою. Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю го ... Читати далі »

Учнівський твір За повістю І. Франка «Захар Беркут». Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. Описані події відбуваються 1241 року - у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською навалою. У такі страшні й водночас героїчні часи найкраще і найповніше виявляються людські характери. Найсвітлішими образами, що увібрали найкращі і найчистіші риси українського народу, стали двоє закоханих - Максим і Мирослава. Від початку знайомства з Максимом ми спостерігаємо за ним, дивуючись його силі і мужності. У важких випробуваннях - у боротьбі з несамовитим смертельним ворогом - яскраво виявляється чиста, цілісна і шляхетна натура. Таке серце здатне міцно й вірно кохати і захищати свою любов. Із великою приязню і ніжніст ... Читати далі »

Як часто у різних творах, торкаючись питання про селянство, говорять про Мого бідність, темноту, «забитість»! Але ж це позиція хибна, бо в ній зверхність до простих людей. Саме цього погляду на селянство немає у Франка. Очима головного героя твору Євгенія Рафаловича він бачить мудрість, розсудливість селян, їхня дотепна мова вражає образністю і живою думкою. Особливо яскраво це видно під час віча, коли люди, «про яких, судячи з їх зверхнього вигляду, всякий сказав би, що ледве вміють дорахувати до п’ятьох, нараз ииявляли себе неабиякими бесідниками». Отут виявилася суть селянства. Так, ніоди по селах часто темні, затуркані, залякані, безправні. Досить згадати жахливий випадок, коли внаслідок неправильного щеплення помирають селянські діти. Та й одурити їх може кожен безсоромний чиновник чи пройдисвіт на іразок адвоката Шпадельського. Останній видурює в селян, наляканих війною, інжкою працею нажиті гроші нібито за те, щоб звільнити їхніх синів від армії. Селяни ж і с ... Читати далі »

Про творчість І. Франка написано так багато, що, здається, годі було б і намагатися щось додавати. Це так, але кожне нове покоління має право на своє прочитання класики. Інакше класика б уже давно не була нікому потрібна. Що ж передусім привертає увагу, коли читаєш вірші І. Франка? Неоднозначність мислення, постійна наявність другого змістового плану. Зокрема, знаменитий «Гімн» завжди тлумачили як заклик до революційних дій знедоленого народу. Може, й це правильно. Але Франко писав не примітивно. Вчитаймося:

• Вічний революціонер -
• Дух, що тіло рве до бою…

Хіба тільки на барикадах можна змагатися «за поступ, щастя й волю»? Можливо, поет оспівував дух творчого неспокою, який керував ним усе життя, допомагаючи долати власні сумніви, злі плітки й нарікання недругів, нерозуміння і боку самого народу, задля якого працював. Це нині іменем І. Франка назвали Львівський університет і ще багато інших за ... Читати далі »

Ви знаєте, що таке інтимна лірика? Так, це вірші про кохання. Про його радощі та про його муки. Бо відколи існує людина, існує кохання - чисте, благородне почуття. Проте кохання у Франка було не дуже вдалим. Як приклад тому - збірка «Зів’яле листя». Але не варто ототожнювати ліричного героя із самим автором. Збірка «Зів’яле листя» - це не тільки інтимна лірика І. Франка. Тут ми знайдемо і чудові приклади лірики пейзажної. Природа ніби виступає живою, дихає, Кохає разом з автором. Разом з тим пейзажні етюди тІсно переплітаються з роздумами ліричного героя: В зів’ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю? Побачили, скільки думок в одній строфі, і одночасно яка простота? Зараз давайте згадаємо композицію збірки «Зів’яле листя». Вона складається з трьох  «жмутків». Що вам це слово нагадує? Так, слово «смутки». У «Першому жмутку» ми бачимо перші сумніви у конанні, перші смутки. А коли чита ... Читати далі »

Неможливо залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки «Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько - колюче терня»! А яка краса відкривається у пейзажній ліриці поета! Переді мною ніби з’являється інше обличчя І. Франка - не тільки письменника-мис-лителя і філософа, а й співця кохання й природи. Найулюбленішим віршем із збірки «Зів’яле листя» для мене є «Чого являєшся мені у сні?» Ліричний герой із сумом запитує свою долю, чого «ввижається» йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Рядки цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене. Мотиви інтимної і пейзажної лірики тісно переплітаються, утворюючи зачароване коло, з якого неможливо вилучити бодай одного вірша. Разом з ліричним героєм я ніби входжу в той дивовижний, казк ... Читати далі »

У тисяча вісімсот сорок п’ятому році Кобзар подорожував по Україні. Поетові довелося побачити неймовірні страждання, зростання антифеодального руху. Прикро було Шевченку «спотерігати, як українські пани, надівши маски «лібералів».  І Великий Кобзар гнівно засуджував зневажливе ставлення «малоросійської» інтелігенції до власної історії, до культурної спадщини рідного народу:

• … Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже…

Історія українського народу - сліпа каліка, стара мати, яку «землячки» віддають на виучку за кордон. Шевченко закликає:

• «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Не треба сліпо копіювати все іноземне! Поет завжди підтримував ідею об’єднання слов’янських народів: «нехай нерозме-жованою останеться навіки од моря до моря - слов’янська земля ». Але Шевченко хотів бачити рівноправною таку сполуку. Тому Великий ... Читати далі »

Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком - піски, піски, піски. На березі - самотня постать. Похилена голова, опущені плечі говорять про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. «Доля не шкодувала йому страждань, - пише І. Я. Франко, - але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя». А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині

• … розкуються заковані люди… … врага не буде супоста ... Читати далі »

Учнівський твір. Як істинний патріот, Шевченко, кидаючи погляд у минуле українського народу, звертався до героїчної історії своїх предків. У минулому його захоплювала перш за все боротьба за волю, козацька відвага. Героями його творів стають Тарас Трясило, Іван Підкова, Гамалія. У поемі «Гамалія» Шевченко розповідає про похід запорозьких козаків до Туреччини. Розпочинається поема піснею-пла-чем запорожців, які страждають у турецькій неволі. Звертаючись до вітру, до моря, посилаючи прохання до братів-запорожців, невільники сподіваються, що їхні слова долетять до Великого Лугу і товариші прийдуть їх визволяти. Плач невільників долинув до рідної землі. І тоді козаки заспівали у відповідь:

• їдем різать, палить, Братів визволяти.

Нелегким був шлях сміливців, «море вітер чує» і так розходилось, що у козаків аж «серце мліє». Але їх ніщо не лякає, бо вони їдуть «братів визволяти». Бій між ... Читати далі »

Учнівський твір. У світовій ліриці більше немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці, кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють, це трагічна доля його першої трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі на панщину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я. Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти ні в одного з поетів світу», - писав М. Рильський.

Т. Г. Шевченко обняв своїм генієм усі цар ... Читати далі »

Учнівський твір за трагедією Йогана Гете «Фауст» і поемою Тараса Шевченка «Катерина». Тема кохання і зради - одна з провідних у світовій літературі. Нерідко шлях до щастя був политий сльозами туге та розпачу, бо заради кохання жертвували навіть найціннішим - життям. Багато літераторів XVIII століття зверталося до те збезчещеної і покинутої дівчини. Але тільки Гете зм піднести цю тему на рівень справжньої трагічності. До такої дівчини отримала художнє втілення в славнозвісній трагедії «Фауст» - найвищому досягненні поетичного г нія великого німецького митця. Його Гретхен, проста і щира, змалечку дотримується суворих життєвих правил і понад усе любить свою матір. Будучи єдиною опорою в сім’ї, дівчина опікується більшістю господарських справ: сама прибирає в хаті, готує їжу, шиє і миє. Вона працює легко і з завзяттям, робить усе так, як велять звичаї. Маргарита щиро вірить у Бога, відвідує собор, щотижня сповідується, ... Читати далі »

Тарас Шевченко був людиною обізнаною. Він цікавився творчістю письменників світової літератури. Формування його ідеалів як митця і поета, суспільного діяча пов’язане з передовою філософською думкою Європи. Шевченко знав і любив творчість Шіллера, бо сприймав як близьку за духом і загальною спрямованістю. Поезію Шіллера Тарас Шевченко читав у перекладах давнього друга І. Гербеля. Його збірка «Відгомін», що містила двадцять три переклади ліричних творів німецького поета, була у власній бібліотеці Тараса Шевченка. Серед характерних спільних тем двох поетів на перший план виступає тема боротьби народів проти соціального і національного рабства. Саме ця тема була живлющим джерелом поетичного натхнення і Шіллера, і Шевченка.

Німецький поет вважав, що в основу всього Всесвіту закладена радість. Якщо багатство роз’єднує людей, то радість, тобто любов, милосердя, об’єднує їх. Адже всі люди - діти однієї матінки Природи.

• Будь тверд ... Читати далі »

Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного художника безліч ілюстрацій до його поетичних творів, пейзажів, портретів. Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвідати різні куточки України і донести до нас живописні спогади про красу рідного краю. Мені ніколи не доводилося бути в Почаєві, але познайомившись із живописним твором видатного майстра пензля, я була вражена його красою.

Мабуть, дуже сильне враження справила на художника Почаївська лавра, коли він так майстерно передав її величну архітектуру. Твір виконано в техніці акварелі, яка дала змогу авторові передати найменші відтінки не тільки пейзажу, але й власного настрою.

Біла струнка споруда, розташована в лівому верхньому боці картини відразу привертає нашу увагу своєю величчю і легкістю водночас. На фоні глибокого неба лавра вражає нас правильністю архітектури і точністю форм. Вона чимось нагадує ... Читати далі »

Тарас Григорович Шевченко - великий поет, геній українського народу. Поет зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. У своїй творчості митець сягнув на світовий рівень. Його довершені твори сіють зерна світла й добра, палахкотять незгаслим полум’ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком, тож йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі страждання бідноти. А тому все своє життя поет присвятив служінню ідеї національного та соціального визволення трудящих. Не було такої сторони життя, якої не торкнулося б перо Кобзаря. Разом із тим поет закликав усі народи об’єднатися і разом боротися проти царизму. Він вірив, що на звільненій від експлуататорів землі настане щасливе, прекрасне життя:

• І на оновленій землі Врага не буде, супостата,
• А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.
• («І Архімед, і Галілей…»)

Тарас Григорович Шевченко… Без й ... Читати далі »

Часи козаччини - це героїчні сторінки в історії України, славні сторінки подвигів і слави, героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Героїчне минуле нашого народу завжди захоплювало Тараса Шевченка, бо він був справжнім сином України. Поет говорить про «старину», як про «диво», що відійшло навіки. Все йде, все минає - і краю немає, Куди ж воно ділось? відкіля взялось? - ставить він питання в поемі «Гайдамаки», порівнюючи героїзм козаків із рабською покорою їх нащадків, своїх сучасників. Своїми творами великий Кобзар прагне розбудити вільний козацький дух українців, підняти їх на боротьбу за волю. Він вірить, що Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. («До Основ’яненка»)

Велич і красу козацької звитяги Шевченко розкриває в поемах «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч», «Гайдамаки». Герої цих творів борються за волю проти ворогів свого народу і перемаг ... Читати далі »

Рано втративши матір, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положили», Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувало материнського піклування, материнської ніжності. Можливо, саме тому поет з особливою повагою звик ставитися до материнства. І це відбилося у його творчості. Гортаючи сторінки «Кобзаря», ми постійно зустрічаємо образи матерів. Різні це жінки: є серед них такі, що, бажаючи щастя дітям, дбають лише про матеріальний здобуток і готові заради цього загубити кохання («Мар’яна-черниця», «Тополя»). Є нещасні матері-покритки, котрі, не в змозі перенести сором, гублять своїх новонароджених дітей («Русалка»). Та подібних персонажів у поезіях Т. Г. Шевченка небагато. Переважають зовсім інші - зворушливі образи відданих, жертовних у своїй материнській любові жінок. Недарма Шевченко з пошаною підкреслює:

• Ø Слово «мамо». Великеє, Найкращеє слово.

І заради того, щоб почути це слово від своє ... Читати далі »

Жінка… Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть… Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька… Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці. З перших сторінок «Кобзаря» читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат - Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар’яни-черниці… Поет милується їхньою красою - як зовньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя… То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шевченка було саме життя. А воно - педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо … матір добру ... Читати далі »

Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля - входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка - діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,- писав поет. Україна для Шевченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна - це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шев-ченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:

... Читати далі »