У неділю ми з батьками пішли гуляти у парк. Була та
чарівна пора весни, коли дерева вже вкрилися зеленню, зацвів бузок,
каштани. Повітря було ще прохолодне, але сонячне проміння, пробиваючись
крізь рідкі хмаринки, припікало. Ми йшли алеєю, з усіх боків нас
оточували каштани. їхні крони змикалися над нашими головами. Суцвіття
каштанів нагадували запалені білі свічки і мали просто розкішний
вигляд. Несподівано біля своїх ніг я побачила одну з таких свічок.
Хтось зірвав квітуче диво і кинув. Ми пройшли ще кілька кроків і
побачили грубо зламану гілочку клена з ще ніжними світло-зеленими
незів’ялими листочками. Кому ж заманулося нівечити цю красу? Навряд чи
ця людина хотіла зробити комусь приємність, принісши у дім каштанові
суцвіття або гілку з кленовим листячком. Рослини були зірвані просто
так, мимохідь, навіть не подумавши, навіщо це потрібно. Та й суцвіття
каштанів швидко в’януть, тому ні краси, ні затишку у кімнаті не
створять. Інша річ, бузок або черемха. До речі, в нашому парку є багато
різних видів бузку, але і його, якщо вже ламають, то складається таке
враження, наче тут пройшовся буревій.
Якщо людина така байдужа до живої природи, чи можна
стверджувати, що вона любить своє місто, вулицю, врешті-решт свою
батьківщину? Адже від дбайливого ставлення до рослин залежить
благополуччя парків, садів, лісів. Ось посадили на нашому шкільному
квітнику розкішні жоржини, а хтось узяв і потайки викопав їх, тобто
просто вкрав. Крадуть квіти на міських клумбах, а скільки дерев
вирубано у місті нібито заради усіляких будівельних робіт. І в нашому
дворі знищили з десяток старих тополь. Нових не насадили, а пні не
здаються, пустили пагони.
Природа - це краса, яка оточує нас завжди й усюди.
Це зелене вбрання нашої країни. Збільшувати зелене багатство - означає
по-справжньому любити батьківщину. Той самий каштан або клен - це не
просто краса. Це - чисте повітря, помешкання для птахів. А втім, це й
так усім відомо.
|