Твір За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс
людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи
однозвучні відповіді на них дають самі автори? Чи завжди вони осуджують
того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитись
і знайти свою відповідь. Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки,
Панас Мирний хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства.
Бідували мільйони, а злочинцями ставали сотні. Не від боягузтва, не від
слабкості, не від хворої психіки став убивцею Чіпка. А від чого ж? І чи
варто його виправдовувати? Якщо б мені випала доля стати учасником
судового процесу над Чіпкою Варениченком, я обрала б собі не роль
захисника, а роль судді. І свою звинувачувальну промову я почала б
словами: найбільша цінність на землі - людина, позбавляти її життя
руками іншої людини - найтяжчий злочин. Звичайно, не можна не говорити
про позитивне в характері героя. Це і вразлива душа, прагнення і мрія
про те, що він буде чесно працювати на землі, заробляти свій хліб. Але
чи справді щирим було його юнацьке бажання побороти кривду? Все
прекрасне в його характері перекреслюється страшним злочином -
вбивством ні в чому не винних людей.
А тепер звернемося до страшної правди, яка наводить
жах на читача, примушує його здригнутись, замислитись… Ось Чіпка малий
«поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець», - щоб
наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить
горобеня, як крутне за голівку… Не вспів оком моргнути, - як в одній
руці зостався тулубець, а в другій голівка». Ну, хлівець належить
багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? Виріс Чіпка, горілку пити
навчився. Похмелиться, і все зк вертає додому, «як скажений бик налітає
на хатуі Де вона! Де стара відьма?!» Важко звичайно уявити собі, що
людина може приймати подобу тварини і що їй може прийти в голову так
розмовляти так поводитись з матір’ю, яка винна перед сином-злодієм лиш
у тому, що народила і робила для нього, що могла… Але в зло дюзі немає
нічого людського. Пригадаймо вбивство сторожи, Совість не мучила
вбивцю, тому що була залита горілкою.
Потім у Чіпки буде багато всякого в житті і в душі.
Він виступатиме в ролі захисника селян, його
виберуть у гласні, або, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не
доведена були участь Чіпки у злочині. Але ж ми це знаємо! І як щиро і
гнівнії він обурюється, коли дізнається про те, що у волості його не
було прийнято.
Чіпка обнадійливо сприйняв факт, що перші крадіжки І навіть убивство
не були викриті. У нього з’являється впевненість у тому, що він не буде
покараний. А перший нерозкритий злочин неодмінно породжує другий.
Читаючи фінал роману, страшні рядки знищення сім’ї, вже не маєш сумніву
в тому, що змальовано тут майже антилюдину, монстра, який знавіснів від
горілки, від людської крові, від ненависті до всіх людей.
Я не змогла б захищати цього цинічного, грубого
бандита, який на наших очах убиває, грабує, палить, пиячить, замордовує
власну дружину, глумиться над власною матір’ю, буквально полощеться у
невинній крові, навіть дитячій.
|