«Енеїда» І. П. Котляревського з’явилася у той час,
коли на українських територіях царської Росії розформовувалися
ко-оацькі слобідські полки, нищилися рештки автономії після зруйнування
Катериною II Запорозької Січі. У дискусіях про український народ
переважала шовіністична імперська думка про те, що немає такого народу,
що це лише плем’я без своєї мови і традицій. Відсутність державного
захисту, соціальний і національний гніт гальмували духовний розвиток
народу. Але художня література живилася соками народної мудрості,
гумору і пісні. Саме І. П. Котляревський у 1798 р., коли вийшли з друку
три перші частини «Енеїди», засвідчив існування українського народу як
фізичної і духовної реальності. Запозичивши у Вергілія тему про пригоди
Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ
української мови, у світ життя українського народу.
Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом.
Весь сюжет побудований на подорожі Енея та троянців до землі, де буде
засновано нове царство. І ось вже з перших рядків твору ми потрапляємо
в ди-восвіт українського життя і національного характеру:
- Еней був парубок моторний
- І хлопець хоч куди козак,
- Удавсь на всеє зле проворний
- Завзятіший од всіх бурлак.
Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя
богів та пригоди троянців, що викликають добрий сміх, захоплення, бо
перед собою ми побачили українських козаків, які можуть бути і
відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у
війні з рутульцями). Письменник змальовує їх з добродушним гумором.
Перед нами постають життєрадісні, безжурні вояки, які здатні і добре
погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту
батьківщини. Ми побачили зразки кращого, що є серед козаків: бойове
товариство, побратимство, вірність громадянському обов’язку, дружбі.
Кінець вісімнадцятого століття… Важкі часи настали
в Ук раїні по скасуванні Січі. Часи неволі. І саме в цей час
І.Котляревський написав «Енеїду». Ні грецькі імена героїв поеми, ні те,
що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману - всі розуміли, про що і
про кого йдеться. І. Котляревський переніс події в національне оточення
і зробив зі своєї поеми енциклопедію життя народу України XVII-XVIII
століть. Всі дійові особи - від богів до троянців - одягнені в
український одяг. Одяг богів відрізняється багатством. Коли Венера їде
до Зевса, вона «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий». Не
гірш і сама Дідона, яка «взяла кораблик бархатовий», наділа «спідницю і
корсет шовковий», взула «червоні чобітки», не забула запаску й навіть
«з вибійки платок». На цих прикладах показаний одяг жінок козацької
старшини. Молоді дівчата до одягу додають намисто, стьожки… Еней з
троянцями одягнуті в «штани і пару чобіток…», кожухи, свитки, сорочки й
каптан.
А як герої Котляревського п’ють і їдять! В поемі
названо більше ста страв і напоїв, які вживали мешканці України. З
«Енеїди» також дізнаємося про деякі звичаї та обряди. Так, ідучи в
гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. При зустрічі герої,
навіть незнайомим, «віддають поклон». Еней влаштовує обряд поминання
свого батька Анхіза. Трохи сказано й про один момент весільного обряду:
у Латина все було приготовлено до прийому сватів - рушники і «всяка
всячина», що «на сватання давали». Мандруючи разом з троянцями, ми
бачимо, що вони вміють хвацько «садити третяка», гайдука. Вони знають
багато пісень:
- Про Сагайдачного співали,
- Либонь співали й про Січ.
- Для розваги грали в міска, у памфеля, в візка…
На святах можна почути українську музику: «грають в
кобзи сліпці, бандура бринчить, грає сопілка, санжарівки». Не випало з
поля зору Котляревського і образотворче мистецтво. Царю Латину привезли:
- Роботи первійших майстрів.
- Царя Гороха пановання,
- Портрети всіх богатирів…
Також описується інтер’єр української хати:
світлиці, сіни, двір, піч. Національний колорит посилюють імена героїв
та географічні нити. Українські імена змішуються з античними; деякі з
них • українізуються»: Еней - Енеєчка; Анхизович, Анхизеню; Ламі иія -
Лавіса, Лавісонька. Поряд з назвами місцевостей і посилень стародавніх
Греції та Риму згадуються й українські. Отже, для сучасного читача
«Енеїда» може стати добрим посібником з народознавства. Автор і хотів,
щоб нащадок, читаючи твір, пройнявся тим духом, яким живилися троянці.
- Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть…
Цими рядками автор закликає самовіддано любити вітчизну.
І зразок цієї самопожертви ми побачили в епізоді, коли юнаки Низ і
Евріал віддають своє життя, виконуючи військовий обов’язок. Патріотичні
почуття підносять гідність людини, її честь. Поема «Енеїда» не може
залишити читача байдужим. Твір захоплює прекрасною мовою, образами,
подіями. І хоч автор показує, як уярмлюється український народ, як
зникає дух козацтва, але в цілом твір пройнятий оптимізмом: той народ,
який має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову і такий
життєствердний сміх, матиме й майбутнє.
|