Значення творчості Григорія Сковороди для сучасної
культури незаперечне. Унікальна постать української культури була
наново «відкрита» ще в 1920-іро-ки, коли святкується двохсотліття з дня
народження філософа й з’являється низка художніх творів, присвячених
українському мислителеві. У 1920-і роки швидкий темп існування
перенаселених міських кварталів «розмиває» у свідомості мешканців
традиційні цінності. Все більше людей охоплені ностальгією за
гармонійним минулим. Масові пошуки своїх історичних коренів привертають
увагу до етнографічних досліджень, відновлюють націоналістичні рухи.
Прагнення простоти виявляється в тяжінні до природного способу життя:
мисливства, рибальства, мандрів і спорту, цьому великою мірою має
завдячувати культ Сковороди серед української літературної богеми -
Павла Тичини, Михайла Філянського, Максима Рильського.
Скажімо, в ранній творчості Тичини, позначеній
найвищим творчим злетом, життю й ученню барокового філософа й поета
присвячена драматична поема «Сковорода», та й більшість поезій цього
періоду, які утворюють збірки «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і
октав», також декотрі з поезій, що ввійшли в збірку «Плуг», виросла з
українського бароко, відродженого в XIX столітті, з «псалмічності» Г.
Сковороди, за виразом Василя Барки. Відомо, що у XIX та на початку XX
століття Сковорода був відомий радше як незвична, навіть скандальна
постать, ніж як автор. Тож не дивно, що найвідоміши-ми характеристиками
Сковороди того часу були не філософські побудови, а звички, факти
біографії, особливо схильність до мандрівного способу життя. Певна
частина художніх текстів 1920-х років, окрім роздумів над феноменом
Сковороди, закликала до наслідування його мандрівного способу життя:
- Бери сакви, і рідний дім покинь, І пий холодну, мовчазну “глибінь
На взліссях, де медово спіють дині! Учися чистоти і простоти І,
стопчуюючи килим золотий, Забудь про вежі темної гордині. (М. Рильський)
Ці шляхи «оприроднення» життя постійно вживають,
наприклад, ліричні герої Івана Багряного задля заспокоєння й
зосередження: мандрам і мисливству присвячена певна частина його
ранньої лірики («Рибалки», «Чорноземля», «Над Россю», «З «Мисливської
сонати»). Заперечення бездушної цивілізації найчастіше проявляється в
критиці міського способу життя та ідеалізуванні сільського. Сковорода
називає місто уособленням корисливості, бездушного прагматизму і
відмовляється від його вигод:
Пропадайте, думьі трудни,
Города премноголюдньї!
А я с хліба куском умру на месте таком.
Протистояння раннього Багряного міській цивілізації безкомпромісне.
Для Багряного ціль утечі на природу - набуття рівноваги через
переживання первісних безпосередніх почуттів:
І крикнув так, аж млосно… аж відгукнулись балки… Простіть, що ніби
п’яний, що ніби троглодит, - Це я утік від бруку туди, де бігав змалку,
- А ледь було не звик там і киснуть, і нидіть.
Ми бачимо, що мудре споглядання й самопізнання
Сковороди були гідною альтернативою безумству революційного лихоліття.
На жаль, голос «українського старчика» потонув серед гасел, які
закликали до перетворення життя без перетворення самої людини.
|