Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю,
яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною
землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами,
Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів
зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди
залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну.
Талановитий митець і культурний діяч, він усе своє життя і творчість
присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їхніми болями,
переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори, як
в літературі, так і в кіно, оспівують українців, його сучасників, тому
історична доля української нації є центральною темою у творчості
письменника.
Майже всі твори митця - це розповіді про українців,
людей, серед яких він народився, яких усім серцем любив і для яких
творив. Ось кіноповість «Зачарована Десна», у якій письменник показав
працелюбний і красивий душею український народ. Тут і трагедія, і велич
української душі. Автор бачить страждання народу, становище української
культури, рівень життя простих людей - і його серце болить за рідний
народ. Але митець бачить і його працелюбство, і талановитість, і
героїзм, і вміння з гумором ставитись до проблем, його духовність і
любов до батьківщини. Темі мужності рідного народу у боротьбі з
фашизмом у роки Другої світової війни О. Довженко присвятив оповідання
«Воля до життя», «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Мати» та
кіноповісті «Повість полум’яних літ» та «Україна в огні». З великою
майстерністю, правдиво і яскраво змалював він мужніх солдат, які
пройшли боями всю Україну, б’ючись за те, «чому нема ціни у всьому
світі, - за Батьківщину». Усі ці твори - гнівний осуд війни, яка
забрал» життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі українські
землі, залишивши мільйони вдів, сиріт, калік.
Проблема національної свідомості людини і народу
дуже хвилювала писі. менника і особливо виразно вона постала у його
творчості воєнного періоду. зокрема в кіноповісті «Україна в огні». На
історичне безпам’ятство народу, НІ відсутність у нього поняття «вічні
істини» покладає немалі надії зухвалий завойовник, фашист фон Краузе:
«Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть
в ім’я інтересів загальних, високих. У них нем;і« державного інстинкту…
Ти знаєш, вони не вивчають історії. Вони вже двадцяті, п’ять літ живуть
негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них
від слова «нація» остався тільки прикметник».
Та й сам письменник у тексті від автора називає
однією із причин трагічного початку війни те, що радянським воїнам
«…ніхто не став у пригоді з славних прадідів історії, великих воїнів,
бо не вчили їх історії. Не помогли й близькі, рідні герої революції, бо
не шанували їх пам’ять». (Досить-таки прозорий натяк на довоєнні
репресії.) Чи ж можна вчинити більший злочин перед народом, ніж
позбавити його історичної пам’яті, мови, культури, як це зробив «батько
усіх народів» Йосип Сталін? О. Довженко вболівав за свій народ і
відкрито засуджував сталінізм. У кіноповісті «Україна в огні»
письменник устами представника народу сказав про владу і про Сталіна
таку пекучу правду, що не міг не викликати його гніву. У цьому
нерівному двобої зійшлися міфотворець Сталін і міфоруйнач Донженко.
Тирана, очевидно, настільки вразила зухвалість митця, що він, не
передовіривши нікому, сам кинувся затуляти пробоїни свого гігантського
корабля міфів. Отже, він, всемогутній і всеможний, виявляється, боявся
правди, хоч її й нечасто наважувалися висловити. Але не один Сталін і
зовсім не своїми руками нищив історію і культуру нашого народу, У вождя
завжди вистачало безбатченків і лакиз, убогих дурників і прохолодних
боягузів із замками на душевних вікнах. Доморощені герострати і під час
війни, і до, і після неї нищили українську культуру, як могли.
Історична доля української нації відтворена і в
публіцистиці Довженка, зокрема, в його «Щоденнику». «Щоденник» Довженка
- це його роздуми над трагічною долею України.
Читаємо запис від 21/ІХ 1944 року.
- «Над Десною музей-в’язниця. Убогий, хаотичний і нудний.
- Під музеєм у льоху під замком брудний «заарештований» музей. А в
ньому під замком з сургучними печатями в’язні-портрети 17 і 18 століть
і речі. Тут гетьмани й полковники, митрополити, жінки козацької
старшини. Все темне од часу і темряви в’язниці. Виконані прекрасними
майстрами. Під час війни у му-ісй потрапила бомба.
- - Нехай горять к такій матері, - сказав я своїм хлопцям. - Не гасіть.
- - І згоріло все?
- - Все,- зареготав секретар Чернігівського обкому…
розповідаючи мені про загибель малярства українського народу 17 і 18
століть».
- Насмілившись протистояти антигуманній, жорстокій і бездуховній
сталінській системі, Довженко черпав сили у свого народу, припадав до
його зневіче-ної, окраденої, але вічно живої і чистої душі. Він не став
на коліна і не просив прощення, коли відчув невдоволення і приховану, а
тому й особливо страшну погрозу Сталіна. Майстер просив не у вождя, а в
долі - ясного розуму, аби «зробити щось добре для свого народу».
Болісні його думки виливаються на папері. «Сьогодні
в суботу, 30/УІ 1945, - читаємо ми у щоденнику, - сталася велика подія
в житті мого народу. Уперше за тисячу літ, за всю свою нещасливу
історію об’єднався він в єдину сім’ю. Нема на світі другого народу з
такою безмірно жахливою долею. Нема і не було Н Європі великого пасинка
другого, що так був би зневажений в усіх правах на догоду підлих
кон’юнктур. Сповнилась мрія століть. Сповнилась і моя мрія.
Благословенна будь, моя багатостраждальна земле! Щасти тобі, доле!»
Після заборони «України в огні», після шельмування і звинувачень у
буржуазному націоналізмові О. Довженко не мав права на повернення в
Україну І проста у долі:
- «Дай мені вмерти на своїй землі, що дала мені хліб і серце, любов і
звичаї Твої, і радість творчості, і труд, і велику печаль, і
страждання».
Не судилося. Не повернувся до нас Довженко живим,
не повернувся й мертвим. Повернувся лише своїм безсмертним доробком -
фільмами, кіноповістями, оповіданнями і статтями, щоденником. Як
художник-мислитель, громадянин і провісник. Як полум’яний,
шевченківського гарту патріот.
|