Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р.
в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській
школі; протягом 1876-1880 рр. навчався в Шаргородській духовній
семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через
складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак
систематичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти.
Письменник цікавився громадським життям, захопився ідеями
народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний
нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним
учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав
посаду співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією
боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії,
письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму.
Знайомство з життям молдавського та кримсько-татарського народів
позначилось на тематиці його творів. На початок роботи в комісії
припадає зближення Коцюбинського з «Братством тарасівців» -
організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути
послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню
так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною
адміністрацією. Після перенесеної в 1896 - 1897 рр. хвороби письменник
нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898
року переселився до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно
він брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував
літературні вечори, підтримував письменників-початківців. У 1900-х
роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе
серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що
надало письменникові Товариство прихильників української літератури,
науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в
земстві. Проте загострення хвороби не дозволило повністю переключитись
на літературну працю. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у
Чернігові.
До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався
ще в дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаючись у семінарії, писав
вірші й прозу. У 80-х - 90-х роках письменник пройшов складний шлях
удосконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у
стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем
та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до
посилення психологізму. У цей час автор написав цікаві оповідання для
дітей: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», звернувся до
морально-етичної та соціальної проблематики у творах «На віру»,
«П’ятизлот-ник», «Хо», «Для загального добра» та ін.
Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала
відозва до українських письменників, складена ним разом із М.
Чернявським. Автори закликали до оновлення тематики творів і
літературного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто
обмежуватись лише селянськими темами, орієнтуючись на смаки
інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув
реалізувати у своїй художній практиці. Із початку 1900-х у його
творчості посилюється імпресіоністична (від фр. іmpression - враження)
манера письма, що передбачає специфічну техніку відтворення
безпосередніх вражень, які й становлять те «повідомлення», що несе в
собі твір. Яскравим зразком імпресіоністичного стилю є новела
Коцюбинського «Intermezzo». У ній пошук внутрішньої рівноваги
особистості героя передається через потік складних і мінливих вражень.
Окремі твори прозаїка поєднують елементи реалістичного стилю з
імпресіоністичним. Це стосується й повісті «Fata morgana», що змальовує
українське село перед заворушеннями 1905-1907 рр. і під час цих подій.
Перша частина твору, завершена 1903 р., стилістично виписана в
реалістичній манері. Другу частину повісті було завершено 1910 р. Не
дивно, що семилітня часова дистанція та драматичні події в житті
суспільства, що відбулися за цей час, зумовили еволюцію стилю в
напрямку посилення імпресіоністичної складової. Узагалі враження від
першої російської революції стали основою цілої низки першокласних
творів письменника - «Сміх», «Він іде», «Невідомий», «Persona grata»,
«Коні не винні» та ін.
Останній період творчості Коцюбинського
характеризується його інтересом до загадкового світу народної
міфології. Результатом такої зацікавленості стала поява одного з кращих
творів письменника «Тіні забутих предків». Звернувшись до життя
карпатських українців, автор зобразив поетичний світ давніх гуцульських
традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.
Загалом художня практика Коцюбинського свідчить про значний поступ у
розвитку української прози. Для неї характерні тенденції
проблемно-тематичного оновлення, цікаві жанрові та стильові пошуки.
Письменник по праву вважається однією з найбільш яскравих і
оригінальних постатей в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ
століття.
|