Україна… Як багато почуттів вкладено в це слово!
Яка вона іолична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і
велич нашої землі переплетені із смутком трагічних сторінок її історії.
Така доля цієї землі, що весь час її шматували на частини і не ииала
вона спокою від лютих ворогів. Наш народ пройшов через жорстокі битви з
татаро-менголами, криваві бої з шляхетською Польщею, зазнав свавілля
російського царя. Україна гідно винесла всі випробування. А рутійною
силою мужності й стійкості її синів була любов до рідної землі.
Яскравим прикладом нерозривної єдності батьківщини й генія є
життєвий і творчий шлях славнозвісного Кобзаря. Незважаючи на тяжкі
випробування, що випали на долю Т. Шевченка, незабутніми залишаються
його слова:
- Я так її, я так люблю
- Мою Україну убогу,
- Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю. Болем за свою понівечену землю
напоєний кожний рядок його пристрасних поезій. У тяжких злиднях
кріпацького життя минуло дитинство Тараса. З дитинства відчув він усю
тяжкість становища закріпаченого селянства. Тому у ліриці Т. Г.
Шевченка часто звучать мотиви самотності і сирітства, туги і
страждання, викликані сумними згадками про поневіряння покріпаченого
народу. Любов до рідного краю викликала у поета сум з приводу того, що
батьківщина
- Обідрана, сиротою
- Понад Дніпром плаче;
- Тяжко-важко сиротині;
- І ніхто не бачить.
Страждання українського народу у ярмі кріпацтва
показує наш поет у віршах «Мені тринадцятий минало». «Тяжко-важко в
світі жити», «Якби ви знали, паничі», «Сон», «Катерина» та інших.
Постає в образах бідних кріпаків, з яких «латану свитину знімають, - бо
нічим обуть княжат недорослих», «розпинають за подушне», в образі
«опухлої дитини», що мре під тином, А мати в цей час працює на
панському полі. Постає в образі по критки Катерини, яка не змогла
вижити в світі насильства, дв| «того в’яжуть, того ріжуть, той сам себе
губить». Але Шевченко; не тільки тужить над нещасною долею України та
її синів, у своїх творах він закликає народ здобувати волю, зазирає у
майбутнє, накреслює образи нового життя.
Справу свого творчого наставника Т. Г. Шевченка
продовжила видатна українська письменниця Марко Вовчок, яка почала
писати твори в середині 50-х років XIX століття. Вона створила
реалістичні оповідання і повісті, правдиво зображуючи дійсність,
змальовуючи реалістичні образи кріпацького життя. Великою подією в
літературному житті стало видання першої та другої книг «Народних
оповідань», де письменниця змальовує народне життя, кріпацьку долю
селян, їх пекучі болі і бажання визволитися від кріпосників. Марко
Вовчок показала глибокі страждання кріпаків, розкрила жагучі прагнення
народу до волі у своїх оповіданнях «Козачка», «Горпина», «Одар-ка»,
«Сестра», які увійшли до першої збірки «Народних оповідань».
Центральною постаттю цих оповідань є жінка, яку гнітить тягар
кріпацтва. Це і козачка Олеся, і Горпина, і Одарка, і Настя з
оповідання «Ледащиця». Змалюванню підневільного життя селян та їхньої
боротьби проти кріпосників присвятила письменниця свою повість
«Інститутка». В цьому творі Марко Вовчок не тільки розкриває характери
кріпаків, зображує їх тяжке становище, а й показує перші прояви
непокірності кріпаків, їх небажання миритися зі своїм підневільним
становищем, прагнення здобути волю. Про це свідчать слова Прокопа, який
каже про свою вдачу: «Я так: або врятуйся, або пропади». Назар, чоловік
Катрі, заспокоюючи Устину, каже: «…чого плачеш. Гірше не буде. От чи
буде краще - не знаю», - розуміючи, що гірше під’яремного, кріпацького
життя нічого не може бути.
|