«Інститутка» - це перша в українській літературі
соціальна повість, глибоко реалістичний твір про взаємовідносини між
кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, що
є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання
народного гніву, мораль панів і трудового народу, стан тодішньої
освіти. У повісті Марко Вовчок протиставила образи дівчини-кріпач-ки
Устини і молодої пані. Назва твору наштовхує нас на думку, що головний
герой - освічена поміщиця. «І що ж то за хороша з лиця була! Здається,
і не змалювати такої краси!» - це враження від зовнішності панночки.
Але яке її внутрішнє обличчя? Це егоїстична людина, що відчувається,
наприклад, у сцені відбору інституткою наймички. Цим контрастом між
зовнішнім і внутрішнім виглядом панночки авторка зобразила суперечність
між охайністю, зовнішньою культурою переважної більшості дворян та
їхнім мерзенним нутром. Сюжет повісті звів інститутку та Устину.
Розповідь про і події в повісті веде Устина. Це проста селянська
дівчина. «Я весела», - каже вона про себе. За вдачею вона лагідна і
життєрадісна. Дівчина всім бажає добра і щастя. її душа відкрита до
всього прекрасного. Устина любить сонце, квіти. їй хочеться вирватись з
неволі: «Весело бачити степ, поля красні…1 Любо на волі дихнути! Коли б
воля, заспівав би…» Але Устина тільки мріє про свободу, вона покірна
панам, терпляче зносить знущання вередливої інститутки. Навіть після
того, як панночка її побила, вона не тримає зла на неї, а тільки
дивується. Добра дівчина все прощає.
Устина від природи розумна, спостережлива і
працьовита. Вона близько до серця бере страждання друзів і намагається
їм допомогти. Ця неписьменна селянка тонко сприймає навколишню природу:
«Вітрець шелесне та принесе у віконце мені пахучий бузок…» Устина дуже
любить дітей. Вона щиро та глибоко кохає парубка Прокопа. Хоч подружнє
життя в тих умовах їй повного щастя не принесло, але стало легше:
«Зійдешся з ним - ело й любо; усе лихо забуду…» Інститутка - морально
обмежена людина. Вона вважає, що, крім французької мови, музики і
танців, нічого не потрібно у світському товаристві. Всі інші предмети
називає дурницею, а навчання - мукою. Вона майже пишається своїм
неуцтвом. Цікаво, як ця дівчина збирається жити з пустою головою і
холодним серцем?
Підлещуючись до бабусі, панночка випрошує «по новій моді убрань
хороших», умовляє влаштовувати бенкети і запрошувати багатих паничів.
Вона мріє вигідно вийти заміж, мати свій маєток і бути повновладною
хазяйкою. Раптом інститутка закохалася в полкового лікаря. Але це
«кохання» було примхливим з самого початку. Молода поміщиця виявила
сухий й точний розрахунок в почуттях.
На хуторі вона показала себе жорстоким, свавільним
і лютим експлуататором. Необмеженість влади над кріпаками підігрівала
її деспотизм, а жадібність переходила у зажерливість. Психологічну
характеристику інститутки доповнює її мова, яка буває грубою і лайливою
при звертанні до кріпаків: «Чого сунешся?» А до багатих вона «ляскотить
по-пташиному». Мова ж Устини завжди лагідна до всіх.
Типовий образ - це художнє узагальнення, подане у вигляді ішкретної
особи. Устина - це типовий образ кріпачки, тому 10 її індивідуальні
якості поєднані з рисами, характерними ля більшості кріпаків:
покірність, доброта, моральна чистота. Иститутка є типовим образом
кріпосниці. Майже всі кріпо-ники були жорстокими, свавільними,
бездушними і ненажернії ними.
Марко Вовчок доводить, що навіть освічений кріпосник запишається експлуататором.
Якщо в перших оповіданнях авторка начебто не
насмілюється надати своїм героям права голосу, права боротися за свою
свободу, то вже в оповіданні «Ледащиця» письменниця подає образ
головної героїні в іншому плані. За свою волю героїня бореться аж до
загибелі, тоді як жінки в ранніх оповіданнях І гинуть не в боротьбі. В
образі Насті втілено прагнення народу і до кращого життя, нестримне
бажання порвати пути кріпацтва, І невимовна жадоба до волі. Але за волю
кріпачка заплатила дорогою ціною свого життя. Обурена, знесилена, вона
тяжко за- І хворіла. Тільки перед смертю героїні приходить звістка про
її І волю. Ідея розкріпачення селян найповніше розкрита Марком Вовчком
у повісті «Інститутка». В цій повісті письменниця змальовує типові
картини кріпосницького гноблення. Темою твору є не тільки зображення
тяжких умов життя кріпаків-селян, а й наростання народного гніву, показ
стихійного протесту проти гнобителів. Продовжуючи антикріпосницькі
традиції Шевченкових поезій, Марко Вовчок виправдовує й уславлює
волелюбні вчинки кріпаків-протестантів. Письменниця відобразила велику
силу народу, його прагнення до визволення.
В повісті «Інститутка» Марко Вовчок змалювала яскраві
: образи кріпаків-селян, які стали на шлях боротьби проти пан- і щини.
Але не всі вони здатні одверто виступити проти панів- І кріпосників.
Письменниця створила різні характери, різних І людей, які по-різному
вели боротьбу проти гнобителів, але вони сприяли своїми виступами
скасуванню кріпацтва. В словах Устини, в яких вона весь час висловлює
свій біль за долю кріпосних, втілено настрої закріпаченого селянства.
Хоч Устина сама не стає на шлях активної боротьби проти кріпо- І
сників, але вона своїми думками, бажаннями поділяє і підтримує сміливі
протестантські вчинки Прокопа і Назара, які здатні до відкритого
протесту проти панів. Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп
придержав її за руку: «Цього вже не буде! Годі!». У його словах
рішучість. Прокіп суворо попереджує і пана: «Не підходьте, пане, не
підходьте!». За це Прокопа віддали в солдати. Назар теж вороже
ставиться до панів, ненавидить їх і збирається втекти. Він здійснює
свій намір, тим самим виявляючи свій протест. Катря, дружина Назара,
теж здатна одверто виявити свій протест проти панів. Коли померла її
дитина, вона рішуче заявила: «Тепер я вже не боюся вас!… Хоч мене
живцем із’їжте тепер!..». В образах Прокопа, Назара, Катрі відображене
наростання народного гніву проти кріпосників.
|