Шкільний твір на тему «Філософські роздуми Г.
Сковороди» Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про
себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя
по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і
способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні,
а доказ у відповіді до ченців: «Я стовпотворіння умножати собою ту…
Світ мене не впіймає». Григорій Савич Сковорода. Видатний український
письменик, філософ і педагог, обстоював права трудового народу нЖ
свободу і різнобічний розвиток, на щасливе життя. Головними роздумами
Г. Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і
шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути
щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах»,
бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно
«всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе
за законами Божими і велінням Божим». Ця думка повторюється у
найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але
найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастіє твоє и мир твой, и рай
твой, и Бог твой внутрь тебе есть». Досягти щастя - означає
прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна
увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це
приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою». Усе, що
потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона
має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й
використати на благо. Понад чверть століття жив серед простого народу
як рівний філософ. Його роздуми про сенс людського життя скрізно
проходять через його твори. У байках Сковороди є важливим мотив
«сродної» праці, праці, яка є природною потребою кожної людини. Без
праці людина не може мати щасливого життя і морального задоволення,
переконує Григорій Савич.
Щоб ширше й яскравіше пени свої роздуми про
найважливіше відчуття, Сковорода дає філософські погляди у своїх
безсмертних творах. В основу байки «Пчела и Шершень» покладена думка
«сродної» праці, яка поєднує любе людині заняття із загальним.
Споріднене діло с справжнім щастям, коли природа сприяє. Притча-оповідь
Невдячний Еродій» розповідає про велику роль природних на-ін людини у
вихованні та навчанні: «Сокола досить швидко Нйнчиш літати, але не
черепаху». Природа допомагає виявити духовні якості, за якими Сковорода
навчає судити про неї людину в притчі «Вбогий Жайворонок», яка
виголошує основою життя здорову душу. Мандрівний філософ закликає до
гуманності, без якої висохне найважливіше джерело людського щастя -
любов до людей і природи, любов до прекрасного, до навчання і духовного
збагачення. Заповіді справедливості, добра, Людяності і працьовитості
шінходять відгук у серцях сучасників, бо прокладають шлях до
справжнього щастя, якого прагне кожна людина. Філософові твори
Сковороди - це великі надбання української літератуя а голос великого
письменника стає «чистішим і звучнішичним часом, у віках». Робота
приносить суспільству матеріальне і духовне багатоство. Смисл життя -
працювати за покликанням, за нахилом іі обдаруванням, виконувати
посильну й доступну йому працю. Тільки тоді всі люди будуть щасливими.
Цінність життя - «пріродна» праця. Цю ідею Сковорода проводить у байках
«Собака и Кобила», «Кукушка и Косик». Особ-1 ливо виділяється твір
«Пчела и Шершень». Бджола за покликанням збирає мед. А без роботи вона
не мислить свого життя це природно, на думку автора. Люди ж типу Шершня
- це паразити, - прагне довести Сковорода. Вони живуть крадіжкою
чужого для того, щоб «їсти, пити». В образі Шершня засуджуються
представники панівних кіл. А Бджола - це образ мудрої, працьовитої
людини, для якої смисл життя у її «пріродній» праці. Байкар вшановує
Бджіл як символ чесності та працелюбства і ганьбить Шершнів як
нетрудових елементів суспільства.
Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна
праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності.
Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він
почерпнув із народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело
життя. Від народу перейняв він і думку про те, що виховання мусить
здійснюватися за принципом «вродженості», доречності для тої чи іншої
людини. Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у
яких передається багатовіковий досвід і погляди на працю та виховання:
«Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а
він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає
дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто
приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон»,
«як свині налитники» тощо. Це здоровий народний сміх послужив джерелом
висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г.
Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як вихідну
тезу для розгортання сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте
усе запозичене з народної скарбниці, як і з світового літературного
досвіду (байок Езопа, Ла-фонтена), зазнавало у творчості Сковороди
змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту. «Сродна
праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить неважким, важке -
непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «блаженної натури»
людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати
себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм
утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а
другому - велике, бо «без сродности все ничто».
Учення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя,
хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому
про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза
суспільством, яке часто диктує свої умови,- немислима. Однак учення
Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не
цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе,
реалізувати їх сповна? У байках Сковорода розкриває благородство людей,
життя яких проходить у «еродній» праці. Студент прагне працювати за
покликанням, яке дасть йому велике моральне задоволення для душі й буде
корисним для суспільства. Але є ще одна всезагальна умова щасливого
життя - доброзичливе ставлення людини до людини, взаєморозуміння,
взаємоповага, вірність. Г. С. Сковорода писав: «Щаслив тот, кто сопряг
еродную себе частную должность с общею. Сія єсть истинная жизнь».
План
I. Г. Сковорода - педагог, просвітитель, письменник.
II. «Навчання не труд, а втіха…» (Г. Сковорода).
1. Краса природи в поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Вже
хмара пройшла. Райдуга в небі грає», «Весна люба, гей, прийшла…».
2. Природа як джерело поетичного натхнення у вірші «В город не піду багатий - у полях я буду жить…».
3. Паралелізм «природа - людина» у вірші «Ой, пташино жовтобока».
4. Зв’язок з фольклором та пісенність віршів Г. Сковороди про природу.
5. Краса зображально-виражальних засобів віршів Г. Сковороди про природу.
III. Природа - годувальниця і Муза для Г. Сковороди та для сучас
них поетів.
|