Учнівський твір. У світовій ліриці більше немає
митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір,
сестру, кохану, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для
Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці,
кріпацька неволя - це доля рідної матері, яку передчасно «у могилу
нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії - голубок
молодих, у яких коси в наймах побіліють, це трагічна доля його першої
трепетної любові - Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що «німі
на панщину ідуть». Шевченко гнівно виступив проти жіночого безправ’я.
Він ніби зібрав воєдино у своєму зболеному серці страждання поневолених
жінок усіх епох і схвильовано розповів про них цілому світові. «Такого
полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і
жіночої муки не знайти ні в одного з поетів світу», - писав М.
Рильський.
Т. Г. Шевченко обняв своїм генієм усі царини
духовного і поціильного життя суспільства. І не в одному з його творів
по-втпс образ матері. Мати всюди однаково мати.
Для жінки - велике щастя народити і виховати дитину, але Ив що
можуть перетворити материнське щастя жорстокі звичаї Тії людське
ставлення!? Цю проблему поет в різних творах і по-Іііііпому вирішує.
Мене найбільше вразила доля Ганни з поеми • Наймичка».
Дівчину-покритку зневажає все село, старі батьки проганяють з хати
світ за очі, хоч і люблять її. Ганна не гине, як Катерина, вона
бореться за своє щастя. А її щастя і трагедія - це її дитина, якій вона
дала можливість жити з батьками, що люблять та вважають своєю рідною.
Всю свою ніжність, всю пристрасть душі мати віддає дитині. Все її життя
- в ній. А вона сама не може навіть признатися про свою любов:
- Не зна Марко, чого вона Так його цілує, - Сама не з’їсть, не доп’є, Його нагодує.
Ганна - натура безмірно глибока, чуття у неї не
тільки живе, а й сильне та високе, любов до дитини така могутня, що
перемагає усе інше, застеляє перед нею весь світ, примушує забути про
себе саму, віддати своє життя не для хвилинної спокуси, а для довгої
тривалої жертви на користь дитині. Вона відмовляється навіть бути
весільною матір’ю свого сина і лише перед смертю розкриває йому правду.
З великою силою розповідає автор про трагедію материнської любові, сила
якої робить жінку здатною на найбільшу самопожертву. Любов матері - це
найсвятіше. Найпривабли-віше те, що Шевченко не ридав над долею
понівечених жінок, він підніс жінку-матір на найвищий п’єдестал
чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської
величі. Він бачив у жінці, передусім, духовну красу, обожнював
материнство, уславляв вірність і щирість. Народити дитину - це ще не
означає стати матір’ю в повному розумінні цього слова. Дитину треба
виростити, виховати і дати їй все для того, щоб вона була щасливою.
Тема материнської долі дуже актуальна в творчості Кобзаря.
Адже мати - це духовна основа людського життя. Звичайно, не всі матері
чинили так, як Катерина чи Ганна. Це винятки. Більшість несли свій
тяжкий хрест, переборюючи труднощ але не лишаючи дітей права мати
матір. І щаслива та дитин яка запам’ятала дотик материнської руки, її
ніжний поцілуй нок, ласкаве слово і радісний сміх, коли її син зробив
першиЯкрок, а потім, ставши дорослим, пішов в самостійне життя з
благословіння матері.
|