Твір За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Усі
твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного
життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до
кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно
спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки
чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до
нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження
експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева
сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору»,
Нечуй-Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як
жорстоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування
кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині
прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо
- боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власність морально
губить людей, вони стають жорстокими і грубими, їх багатий душевний
світ поступово закриває темрява. Образи «Кайдашевої сім’ї» - це жертви
експлуататорського ладу, морально знівечені люди.
Герої повісті - старий Кайдаш із Кайдашихою -
колишні кріпаки. Тяжка праця на панщині наклала на них свої відбитки:
герої дуже рано зістарились. Це видно з портрета Омелька Кайдаша:
«Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів
було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й
бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні
зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і
блищало сивиною». Отже, портретний опис Кайдаша свідчить про тяжке
життя за часів кріпацтва. Тепер у Кайдашів з’явилися достатки, але й
для цього немало докласти зусиль треба було Кайдашеві. А якою ж стала
Кайдашиха? За панщини вона служила у панів. Її брали у панський палац
ще дівкою за куховарку. Ту т вона набралася усього панського, її мова
стала облесливою, в її душі розвинулась якась повага до панів. Маруся
перейняла всі панські звички, та й сама хотіла стати «панею» хоч у
своїй родині. Вона намагається в усьому верховодити. Зверхньо й грубо
ставиться до своїх невісток, до чоловіка. Недарма за панські звички на
селі прозвали Кайдашиху «панею економшею».
Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо
та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна
боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім
господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського
господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь
мотовила чи кухлі. У цих постійних сварках проявляється дріб’язковість
героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те,
що при сварці Мотрина дитина розбила кухля Кайдашихи. І ось уже в обох
хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти. А
Кайдашиха навмисне розмазала кров по всьому виду та й побігла через все
село із закривавленим обличчям. Мотрю за бабу посадили в холодну. Але
чи це допомагає? Сварки між Мотрею і свекрухою, Мотрею і Мелашкою не
припиняються. Молоді калічать одна одній худобу, вибивають вікна,
крадуть яйця. Лайки та бійки між двома сім’ями іноді затихають. Але не
надовго. Незабаром вони знову починаються. Ці люди зовсім загрубіли,
вони поступово втрачають свої найкращі риси. Автор зображує дві сім’ї,
як дві ворожі сили, які готові кинутися одна на одну: «Дві сім’ї, як
дві чорні хмари наближалися одна до другої сумно й понуро». До чого ж
дійшли ці люди, що навіть собаки, позадиравши хвости, стояли і
здивовано дивилися на них?! А скільки ґвалту та крику було через ту
грушу?! Мотря ладна була повбивати Мелашчиних дітей за те, що ті
зірвали собі декілька груш. Карпо й Лаврін і собі почали доводити, чия
це груша. І боротьба ця, яку породила приватна власність, не
закінчується. Бо доки буде існувати експлуататорська система з її
найголовнішим злом - приватною власністю, доти не припиниться те
безмежне прагнення людини до володіння речами.
Але найстрашніше, що і Мотря, і Малашка, і старий
Кайдаш та сама Кайдашиха - люди, які мають багатий душевний світ. Кожен
із них має якісь чудові риси характеру, якісь гарні здібності. Взяти,
наприклад, старого Кай-даша. З перших рядків повісті ми дізнаємося, що
Омелько - добрий, працьовитий майстер. Це людина, котра постійно прагне
до примирення в сім’ї, людина з доброю, чуйною душею. А сини? Карпо -
вольова, смілива людина. Він має самостійний розум, вміє постояти за
себе. Лаврін виділяється серед інших образів своєю поетичною, пісенною
натурою, палким серцем. Яка співуча й красива та лагідна в нього мова!
Коли парубок вперше побачив Мелашку, він із захопленням милується нею:
«І де ти, красо, вродилася з твоїми шовковитими бровами; коли б ти була
зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю». А Мелашка? Як ніжно й вірно
любить вона свого Лавріна, як сумує, коли його немає поруч. Її ліризм,
краса душі, зовнішня краса - все це змальовується автором із такою
ніжністю! Та й Мотря - моторна, працьовита жінка, вміє захистити себе.
А стара Кайдашиха? Хіба вона не любить дітей? Хіба не добра та не
охайна господарка?
Але усі ці прекрасні риси вдачі, всі чудові
здібності цих людей поступово гинуть, втрачаються. Куди може піти
Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає
своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає
майже у калюжі. Карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає
рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у
волость,- каже Карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся».
Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться
за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потрапила в це пекло.
Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда-шиха готова
з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з прекрасними
рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах
експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть
розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної
власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь
суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Ус ю свою енергію, свіжі
сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам. Шкода стає
цих людей.
Але ж чи немає таких і в наші часи «Кайдашевих
сімей»? Звичайно, є. І зараз зустрічаються люди, яких не турбує життя
суспільства. Головне їхнє завдання - придбати побільше речей. Але в
нашому суспільстві людина цінується не за багатством, а за розумом, за
її здібностями. І люди, які все своє життя віддають корисливій справі,-
це морально убогі, обмежені люди. Їм не місце в нашому суспільстві.
Отже, тема твору, яка була розкрита І. С. Нечуєм-Левицьким більше ста
років тому, актуальна і нині.
|