І. С. Нечуй-Левицький збагатив українську
літературу творами про українську старовину, детально змальовуючи
україн-ш.ку природу, звичаї і побут селян, традиції українців, їхні
повсякденні справи. Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає
відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город,
леваду. Автор добре знає життя селян, майстерно відображає деталі
оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським
календарем та церковними святами. Родина Кайдашів, як і всі інші, живе
за цими не одне сторіччя встановленими правилами: працюють у будні,
ходять до церкви у неділю та свята, постяться по п’ятницях, йдуть на
прощу до Києва. Але разом з тим вічна, як саме життя, звучить і тема
кохання. Хлопці і дівчата збираються на вечорниці, знайомляться,
закохуються, одружуються… Лаврін знаходить чарівну Мелашку, Карпо
відповідно до свого похмурого характеру підбирає собі горду Мотрю.
Сварки і лайки, навіть бійки, відбуваються у кожній
родині, бувають вони і у Кайдашів. Усе те змальовано то в іронічному,
то в трагічному стилі. Оскільки порушено віковічну традицію народу -
ввічливе ставлення до старших, то син підіймає руку на батька, невістки
«воюють» проти свекрухи, і все те за господарювання на маленькому
клаптику землі, що належить Кай-дашам. Це все теж частина тогочасного
побуту українців. Невіддільна від кожного українця любов до пісні.
Співає Мотря на зло свекрусі. Співає Кайдашиха за шиттям, співає
Лаврін, співає Мелашка. Їх пісні і їхня мова відбивають вічний характер
українців: ліричний і трохи лукавий. Змальовуючи побут українців, не
обминає Нечуй-Левицький і їхнього одягу, описуючи, наприклад, як
збиралася Кайдашиха на оглядини до Довбишів або як була вдягнена
Мелашка, коли Лаврін уперше побачив ЇЇ. Ця чудова повість відбиває
далекий від нас час, дає багате етнографічного й історичного матеріалу
дослідникам, а нам, чиї тачам, велике задоволення від самого факту її
існування.
Здається, Гете сказав, що для того, аби скласти
більш-менш’ повне уявлення про митця, треба знати його на схилі літ. Це
незаперечно. Класик української літератури Іван Нечуй-Левищі кий
пройшов на диво рівний і незмінний у своїх головних засадах життєвий і
творчий шлях - від молодості до глибокої стм рості він залишався
демократом і українським патріотом! вірним сином своєї землі. Творчість
І. Нечуя-Левицького мала велику вагу в історії розвитку української
літератури. З ім’ям видатного письмена ника пов’язане значне розширення
жанрових меж української прози. Він не тільки блискуче розвинув
традиції «малих» епії чних жанрів (оповідання, нарис), але створив
новаторські зраз^ ки соціально-побутової повісті й роману (хоч роман
цей ще іме4 нує за звичкою теж «повістю»). Крім того, Нечуй-Левицький
працює в галузі драматургії, пише комедії, історичні драми, дру-3 кує
художньо-етнографічні праці, науково-популярні нариси, мо-і вознавчі
дослідження. Гідна подиву й шани його плідна творча! праця на протязі
півстоліття. Чимала заслуга І. Нечуя-Левицького і в розвиткові
літературної мови, яку він постійно поповнював багатствами українського
фольклору та живої народної мови. На думку І. Франка,письменник
виділяється в українській літературі «як по красоті і плавності складу,
так і по силі та живості картин, вірності рисунка та тій хватаючій за
серце теплоті чуття».
Без того закономірного етапу, який пройшла
українська література в творчості І. Нечуя-Левицького, не можна уявити
прози П. Мирного, появи ранніх творів І. Франка, М. Коцюбинського та
багатьох інших письменників. На новому етапі літературного процесу
творцям суспільно-психологічного роману та короткої новели надто вже
детальними здавалися етнографічні й соціально-побутові описи в творах
славетного епіка, впадала в очі деяка одноманітність, повторюваність
образних засобів. Але й наступні покоління вчилися у нього вдумливо
спостерігати життя у різноманітних його проявах, створювати яскраві
людські характери. «Наглядайте над народним життям, - радить
Нечуй-Левицький літературній молоді, - сприймайте типи селян,
розпитуйте про всякі сільські історії.
Поз того етапу, який пройшла українська проза в
особі І. Нечуя-Левицького, важко уявити появу романів Б.
Грінчен-изагалі історію великих епічних форм української прози,
гі.менник виконав таку велику працю щодо поширення теми і ичних і
жанрових меж, яку в інших, на той час більш розвинених літературах
здійснювали цілі течії або покоління письменників. Художні твори автора
«Миколи Джері», «Бурлачки» пі Інших надбань української класики відомі
не лише в Україні. Основна художня спадщина І. Нечуя-Левицького
зберігає й іч.ін одні свою пізнавальну, виховну й естетичну цінність,
впли-иіп на сучасного читача своєю вірністю правді життя і художньою
переконливістю.
|