Як часто у різних творах, торкаючись питання про
селянство, говорять про Мого бідність, темноту, «забитість»! Але ж це
позиція хибна, бо в ній зверхність до простих людей. Саме цього погляду
на селянство немає у Франка. Очима головного героя твору Євгенія
Рафаловича він бачить мудрість, розсудливість селян, їхня дотепна мова
вражає образністю і живою думкою. Особливо яскраво це видно під час
віча, коли люди, «про яких, судячи з їх зверхнього вигляду, всякий
сказав би, що ледве вміють дорахувати до п’ятьох, нараз ииявляли себе
неабиякими бесідниками». Отут виявилася суть селянства. Так, ніоди по
селах часто темні, затуркані, залякані, безправні. Досить згадати
жахливий випадок, коли внаслідок неправильного щеплення помирають
селянські діти. Та й одурити їх може кожен безсоромний чиновник чи
пройдисвіт на іразок адвоката Шпадельського. Останній видурює в селян,
наляканих війною, інжкою працею нажиті гроші нібито за те, щоб
звільнити їхніх синів від армії. Селяни ж і справді неосвічені, наївні,
довірливі. їх стільки разів ошукували, що іони й не знають, кому вже
вірити. Вони безправні, їм ні до кого звернутися. Ось тому й вирішив
Рафалович допомагати селянам захищатися. Від щирого серця звучать у
повісті слова: «Не кривдіть свій народ. Треба подивляти вроджений
талант тих людей, у яких нужда не приглушила, не заморочила його».
Отож не жалістю до вбогого була любов Рафаловича до селянства, а
актом поваги і обов’язку сина свого народу. Про це він і говорить:
«Вихований, вигадуваний хлібом, працею і потом свого народу, …повинен
своєю працею, своєю Інтелігентністю відплатитися йому».
Саме тому усі папери веде Рафалович українською
мовою і так само у суді юворить тільки по-українськи, бо так усе
зрозуміло народові. Це його мова, ірозуміла з дитинства. І це мова
тисяч селян, яких заганяють у глухий кут невігластва, використовуючи
для цього ще й чужу канцелярську мову. Рафалович добре розуміє це, і
ставить за мету свого життя служіння народові. Він для Єв генія не
безлика маса, а живі прекрасні люди, що всотали велич і красу сво
землі, мудрість предковічних законів, а ще «гумор, що блискає, мов
огники попелу».
Отож особливістю зображення селянства у повісті
«Перехресні стежки» є ре алістичне відображення справжнього становища
селянства у суспільстві і шля виходу з нього, з цієї скрути за
допомогою народної інтелігенції.
Назва повісті багато в чому символічна. «Перехресні стежки» - це усе жит тя людини, яке перехрещується з іншими, це перехрестя інтересів, думок і надій героїв.
Герої Франка далеко не ідеальні. Вчинками різних людей керують різні
мо-І тиви, бо й люди не однакові. Так, благородним й близьким до людей
зображено отця Зварича. На відміну від традиційного в літературі образу
священика-ха-барника, отець Зварич - справжній пастир, духовний отець
для своїх парафіян, їхній порадник і помічник. Євгеній Рафалович дуже
цінує його дружбу і звертається за порадою до нього. Але от що цікаво і
чого не було у творах інших ав-і торів - Франко показує, як може
розумна людина йти на компроміс, коли це вигідно, навіть зі своїми
ідейними противниками, при цьому не поступаючись своїми принципами.
Так, Рафалович користується допомогою лихваря Вагаана, хоч і не знає
достеменно, чому той це робить. А ось пан бурмістр, що прагнув поразки
Брикальського, допомагає Рафаловичу провести селянське віче - надає
приміщення, обхитривши пана старосту.
Що це? Просто перехрестя інтересів. Просто такі
перехресні стежки у цьому житті. На диво сплітаються вони, тчуть
полотно людської долі з любові й ненависті. Так перехрестилися долі
Рафалови-ча, котрий кохав Регіну і недолюблював жорстокого свого
домашнього інструктора Валеріана Стальського. І так вже- доля
розпорядилася, що його кохання ніби поглинула ненависть Стальського,
який одружився з Регіною. Чи такі вже випадкові перехрестя людських
доль? А може, людина за все в житті розплачується, і особливо за
ненависть, відразу, недобрі вчинки. Так сталося з багатьма іншими
героями повісті. За вбивство Вагмана Шпадельський розплатився втратою
розуму, тяжкою хворобою, а Шварца викрив він же, коли його, зрадженого
Шварцем і покинутого напризволяще у Берліні, привезли додому. З безлічі
заплутаних перехресних стежок людської жадоби, ненависті, заздрощів
ледве вдалося виплутатися ні в чому не винному Рафаловичу. Але й це
тільки на якийсь час. Бо життя людське триває, і кожному через усе
життя доведеться розплутувати проблеми, оцінювати перехрестя інтересів
і знову й знову перехрещувати свою життєву стежку з безліччю інших.
Таким є зміст назви повісті І. Франка «Перехресні стежки».
Повісті сучасної й актуальної з огляду на ідею відшукання компромісу
серед численних перехресних стежок суспільних і людських інтересів.
|